німці в україні. перебування німців на укр. теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х рр. правовою основою нім. колонізації стали спец. маніфести рос. імп. катерини ii від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переселятися на новонабуті неосвоєні землі російської імперії. після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування запорозької січі та приєднання криму до рос. імперії заселення південноукр. степових просторів нім. колоністами відбувалося досить інтенсивно. німці зосереджувалися на землях причорномор'я і приазов'я. прибуваючи з данцига (нині м. гданськ, польща), бадена, вюртемберга, гессена, рейнланда, пфальца, ельзаса та ін. земель німеччини, вони заселяли пд. райони – переважно херсонську губернію, катеринославську губернію, бессарабську обл. і таврійську губернію. у серед. 19 ст. тут було 250 поселень, а 1914 їх кількість сягала 966. переселення німців зумовлювалося екон. і суспільно-політ. чинниками, що складалися в нім. д-вах, колонізаційною політикою рос. імперії, об'єктивною потребою госп. освоєння нових земель. за віросповіданням – це лютерани, католики і меноніти. 1789 з данцига до катериносл. губ. прибуло 228 сімей менонітів. осередком масового поселення німців була волинь – житомирський, новоград-волинський, луцький, володимир-волинський і дубенський повіти. за рос. переписом 1897, на півдні україни налічувалося 377,8 тис. німців, на волині – 171,3 тис.
нім. колоністи оселялися на укр. землях австро-угорщини. 1914 в галичині проживало 47 тис. німців, на буковині – 21 тис., на закарпатті – понад 10 тис.
нім. колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову , свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо.
колоністські госп-ва економічно швидко міцніли. на поч. 20 ст. на півдні україни німці були власниками 3,8 млн десятин землі, а на волині – 700 тис. десятин. осн. галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове госп-во, частково – виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермерські госп-ва з новими формами господарювання, застосуванням с.-г. машин, передових агротех. методів. створювалися сприятливі умови для розвитку хліборобства, с.-г. машинобудування. 1818 для іння нім. колоніями на півдні україни був створений опікунський к-т.
у нім. колоніях розвивалося громад. життя, кооп. рух, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. у серед. 19 ст. в одесі діяло 9 нім. цехових : слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували міжнар. товарні перевезення. діяли прусське, гамбурзьке, баварське, баденське, саксонське, вюртемберзьке та ін. консульства. у кожній нім. колонії були початкові школи, відкривалися уч-ща підвищеного типу, жін. г-зії та центр. уч-ща, де здобували середню освіту. у серед. 19 ст. в таврійській, катеринославській і херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та ін. соціальні установи. заклади утримувалися на кошти колоністів та їхніх громад. орг-цій.
німці зберігали свої нац. особливості, традиції, к-ру, віросповідання. вони створювали національно-культ. т-ва. від 1863 виходила "одеська німецька газета", з 1906 – католицька "німецька хроніка". нім. мовою видавалися підручники, наук. і художня література.за переписом 1926, в усрр проживало 385,5 тис. німців (93,2 % – у сільс. місцевості, 6,8 % – у містах) – 40 % від заг. кількості нім. населення, що проживало в срср. коли західна україна ввійшла до складу урср, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до німеччини. 1941 нім. населення урср було звинувачене в пособництві гітлерівцям і депортоване до сх. районів срср. 1945 частина укр. німців повернулася з німеччини, але їм було дозволено поселитися в комі арср та республіках середньої азії. оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозволила німцям повернутися на колишні місця проживання.
проголошення незалежної україни відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання.
Реформа политической системы в 1985-1991гг.
1.Политика гласности:
-Ослабление цензуры,широкая информация граждан с СМИ о положении дел во всех сферах жизни общества -Раскрепощение творческих союзов -Активизация религии -1987-комиссия по дополнительному изучению материалов,связанных с репрессиями 30-х-50-х гг. - Выход не опубликованных прежде произведений(Гранин «Зубр») - Стали издаваться независимые газеты,журанлы,передачи.
2. Демократизация КПСС - Кадровые перестановки:массовая замена и омоложение кадров на всех уровнях - Формирование внутри КПСС фракций,разной идейной направленности - Июль 1990 – 23 съезд Конституции СССР о руководящей роли партии - Формирование политических партий,многопартийность
3. Реформирование советской системы (19 партконференция- 1988г.)-курс на демократизацию,гласность и плюрализм.Цель создания в СССР гражданского (правового) общества. - Учрежден новый законодательный орган власти –съезд народных депутатов - Альтернативные выборы - 1990 г. – введение поста президента СССР(первый и последний –ГОРБАЧЕВ) - создание Верховного Совета и республик как постоянно действующий парламент
Экономические реформы:
Ключевым в стратегии реформ М.С. Горбачева являлось ускорение темпов экономического роста, научно-технического прогресса, увеличение производства средств производства, развитие социальной сферы. Приоритетной задачей экономических преобразований было признано ускоренное развитие машиностроения как основы перевооружения всего народного хозяйства. При этом упор делался на укрепление производственной и исполнительской дисциплины (меры по борьбе с пьянством и алкоголизмом); контроль над качеством продукции (закон о госприемке).
Проект реформы предусматривал:
— расширение самостоятельности предприятий на принципах хозрасчета и самофинансирования;
— постепенное возрождение частного сектора экономики, прежде всего путем развития кооперативного движения;
— отказ от монополии внешней торговли;
— глубокую интеграцию в мировой рынок;
— сокращение числа отраслевых министерств и ведомств, между которыми предполагалось установить партнерские отношения;
— признание равенства на селе пяти основных форм хозяйствования (колхозы, совхозы, агрокомбинаты, кооперативы, фермерские хозяйства).
В 1988 году были приняты Закон о кооперации и Закон об индивидуальной трудовой деятельности.
1987 году был принят Закон о государственном предприятии. Предприятия переводились на самоокупаемость и хозрасчет.
Курс на переход к рыночной экономике в 1990г. – программа «500 дней»(Шаталин и Явлинский)
