Средневековье, или Средние века – один из наиболее значительных этапов человеческой истории. Впервые термин «Средние века» был употреблен итальянскими гуманистами для обозначения периода между классической древностью и их временем. В отечественной историографии нижней границей Средних веков традиционно считается V в. н. э. – падение Западной Римской империи, а верхней – ХVII в., когда в Англии произошла буржуазная революция.
Период Средневековья исключительно важен для западноевропейской цивилизации: процессы и события того времени до сих пор нередко определяют характер политического, экономического, культурного развития стран Западной Европы. Так, именно в этот период формируется религиозная общность Европы, складывается городская культура, возникают новые политические формы, закладываются основы современной науки и системы образования, готовится почва для промышленного переворота и перехода к индустриальному обществу.
В развитии западноевропейского средневекового общества обычно выделяются три этапа: раннее Средневековье, классическое Средневековье и позднее Средневековье.
Раннее Средневековье охватывает период с V по ХI в. В этот отрезок времени произошли крупномасштабные изменения в мире. В этот период потерпела крушение рабовладельческая Западная Римская империя. На ее территории германскими племенами формируются новые государства. При этом происходит переход от язычества к христианству под эгидой Римско-католической церкви. Новая религиозная система стала основой цивилизации Запада и сохраняла ее единство, несмотря на различия в темпах развития отдельных стран и областей и их внутреннюю раздробленность.
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
