Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.
Пояснення:Слов'яни спочатку об'єднувались у родові, а згодом у територіальні союзи, які базувалися на кровній спорідненості. Наступний етап об'єднального процесу пов'язаний з виникненням політичних союзів на основі родоплемінних утворень.
Давньослов'янські племінні союзи мали "мирний" ("оборонний") характер. Особливістю такого об'єднання, як суспільно-політичної організації, побудованої на кревній спорідненості, була наявність притаманних даному суспільному ладу певних правових ознак: кровної помсти, кругової поруки, колективної опіки, майнової спільності, своєрідного спадкового права тощо. Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.
Як писав Прокопій Кесарійський, "народ цей не управляється однією людиною і здавна живе у народовладді. Тому все, що для них корисно або шкідливо, вони спільно обговорюють". Інакше кажучи, слов'яни ще не знали авторитарних методів і жили за принципами самоврядування, вирішуючи всі проблеми шляхом обговорення їх на загальних зборах, або вічах. У слов'ян, за Маврикієм, "немає загальної влади, вони весь час ворогують один з одним, що ухвалять одні, не наважуються робити інші, і жоден з них не хоче підкорятися іншому".
Родову общину, як правило, очолювала найавторитетніша людина, котра разом з представниками інших сімей, керувала справами роду, здійснювала судочинство, організовувала відсіч ворогу. Називали такого родового лідера по-різному - старостою, старшиною або жупаном.
Родоплемінними союзами керувала рада старшин, які частково розв'язували питання самі або передавали їх на загальні збори. Для протидії зовнішнім ворогам кілька родових союзів об'єднувалися в територіальний. Унаслідок добросусідських стосунків у окремих родів виникали спільні військові, адміністративні, господарські, правничі органи.
Археологи впервые посетили Мохенджо-Даро в 1911 году[6]. Первооткрывателем выступил индийский археолог, чиновник Археологической службы Индии Ракхал Дас Банерджи, первоначально в 1919—1920 годах обнаруживший там объект и идентифицировавший его как буддийскую ступу. Регулярные раскопки велись с 1922 по 1931 год[7]. Полномасштабные раскопки до 1925 года вёл Кашинат Нарайян Дикшит. Руководивший затем британской экспедицией археолог Джон Маршалл отметил «идентичность» находок в Мохенджо-Даро с теми, что были обнаружены в Хараппе, в 400 км выше по течению Инда.
