Объяснение:
Колониализм не пользуется доброй репутацией. Более того, в самих странах Востока, равно как и во многом поддерживавшей их в этом марксистской историографии, до сравнительно недавнего времени было принято едва ли неоднозначно считать, что колониализм – это зло. Еще недавно всерьез разрабатывались концепции, исходившие из того, что, если бы не колониальное вмешательство держав, принесшее столько несчастий народам Востока, они бы достигли на сегодня много большего. Сейчас от столь прямолинейных позиций специалисты в основном отходят. Но предубеждение к капиталистической колонизации остается. И, надо сказать, далеко не безосновательное.
Прежде всего колониализм, особенно ранний, был отмечен не только жестокостями, начиная с работорговли, но и беззастенчивой ставкой на разграбление природных богатств Востока и эксплуатацию дешевого труда его населения. И далеко не случайно именно там, где это проявлялось дольше всего и к тому же в весьма неблаговидной форме, уже на рубеже нашего века сложилось нечто вроде комплекса вины колонизаторов (воззвание Девентера «Долг чести» в голландской Индии). Черным пятном на совести европейцев навсегда останется африканская работорговля. Да и рассуждения англичан на тему о том, сколь тяжело «бремя белого человека», взятое ими на себя в Индии, – тоже в конечном счете лишь попытка сделать хорошую мину при плохой игре: каждому из английских колонизаторов было хорошо известно, что никто никогда не просил их брать на себя столь тяжелое для них «бремя». Словом, колониализм приукрашивать не приходится.
Другое дело – проблема исторической роли колониализма. Об этом стоит сказать особо. Дело в том, что современные арабы или индийцы, не говоря уже об африканцах, имеют немалый счет именно к колониализму, с ненавистью говорят о его наследии, гневно обличают проявление неоколониалистских тенденций и в то же время, как правило, весьма спокойно относятся к зверствам Чингис-хана или Тамерлана, к бесчеловечности африканских вождей, продававших за ружья и спирт в рабство своих пленников и даже соплеменников. Почему так? Дело объясняется достаточно просто. На войне как на войне: одни завоевывают, другие от этого терпят урон. Все понятно и само собой разумеется, как понятно и то, что правители распоряжаются жизнью своих подданных. Иное дело – чужие, европейцы, появляющиеся на Востоке со своими непонятными для его жителей нормами, иными принципами и целями. Это не просто враг, а бедствие, грозящее разрушить все, чем люди живы, на чем стоят. И неудивительно, что традиционная структура Востока всегда сопротивлялась колониализму, мобилизуя для этого все свои силы. Отсюда и неиссякаемая ненависть к нему, не просто дожившая до наших дней, но и время от времени набирающая силу и проявляющаяся в мощных взрывах наподобие иранского.
Академический анализ не может пройти мимо подобного явления. Но исследователь не должен идти на поводу у него и, руководствуясь какой-либо политической, идеологической или публицистической злободневностью, искажать истину. Истина же состоит в том, что колониализм отнюдь не может быть однозначно охарактеризован лишь как зло. И дело не только в том, чтобы сбалансировать саму формулу: колониальный капитал жестокими методами эксплуатировал Восток, грабил его ресурсы, но, взламывая традиционную структуру тем самым развитию колоний. Речь не только о взвешенности оценки, хотя это само по себе уже достаточно важно, ибо позволяет избежать односторонности и прямолинейности и восстановить реальное положение дел, что важно для любого непредвзятого исследования. Перед нами всемирно-исторического значения феномен, который нуждается в объективном анализе прежде всего потому, что без этого многое останется непонятным и необъясненным и по-прежнему будет оцениваться и решаться сквозь призму идейно-политических лозунгов, обычно отнюдь не содействующих постижению истины.
Оставляя в стороне значение колониализма для самой Европы, для развития в ней капитализма (имеется в виду первоначальное накопление; стоит, однако, оговориться, что роль ресурсов колониального Востока в этом в отечественной марксистской историографии обычно преувеличивалась), обратим преимущественное внимание на то, что колониализм и затем колониальный капитал во всех его модификациях сыграли решающую роль внешнего фактора, мощного импульса извне, не просто пробудившего традиционную структуру Востока, но и придавшего ей новый ритм поступательного развития. Без такого импульса традиционная структура по-прежнему развивалась бы в привычном ей русле при скромной роли контролируемого рынка и ограниченной в правах и возможностях частной собственности. И это касается абсолютно всего Востока, включая и Японию. Вот почему важность внешнего импульса можно сопоставить по значимости с ролью оплодотворения живого. организма: это было условие sine qua поп для последующего развития, для рождения нового качества.
Розпочинаючи з другої половини ХІХ ст. Іран вступив у новий період своєї історії, пов'язаний із проникненням іноземних держав та поступовою руйнацією традиційної структури держави Каджарів. Під впливом зовнішнього тиску в Ірані дозрівали передумови для трансформації усталеної політичної та соціально-економічної системи.
Метою пропонованої лекції є висвітлення причин та наслідків перетворення Ірану в напівколонію, з’ясування особливостей розвитку капіталізму в країні та виокремлення причин і результатів революції 1905-1907 років.
Щоб з’ясувати причини перетворення Ірану в напівколонію потрібно пригадати, що з 1796 року країна знаходилася під владою знаті напівкочового племені Каджарів. На середину ХІХ ст. Іран залишався відсталою, аграрною країною, у якій панували феодальні, а серед кочових племен – напівфеодальні, напівпатріархальні відносини. Соціально-економічна відсталість Ірану була наслідком перманентних чужоземних завоювань та внутрішніх міжфеодальних війн. Внутрішньополітична ситуація ускладнювалася тим, що Іран був багатоетнічною державою, у якій роль державної релігії відігравав іслам у формі шиїзму.
На середину ХІХ ст. внутрішнє становище Ірану значно погіршилося. Причинами цього були: по-перше, феодальний сепаратизм. Правителі багатьох областей, особливо на окраїнах, були майже незалежними князьками (хани Харасану, Курдістану, Керману); по-друге, між ними загострилася боротьба за «прикордонні території»; по-третє, вони часто виступали проти шаха (не виконували обов’язків, не оплачували визначену суму податків, відмовлялися брати участь у військових діях держави; по-четверте, держава не витримувала величезних витрат на розкіш двору шаха і дворів ханів; по-п’яте, катастрофічне погіршення матеріального становища переважної більшості населення, внаслідок чого зростає кількість повстань селян, ремісників, дрібних торговців і міської бідноти.
Важливо те, що для посилення проникнення іноземних держав в Іран на середину ХІХ ст. вже існувала відповідна правова основа.
Перераховані договори відіграли важливу роль у поступовому проникненні іноземного капіталу в Іран. На середину ХІХ ст. дуже виріс довіз в Іран європейських текстильних товарів, головне англійських. Якщо в 1833 р. в Тавріз, який був тоді торговим центром Ірану, було привезено європейських товарів на 15 млн. крб., то в 1836 р. – вже на 40 млн. крб. Прикметно, що після 1837 р. ці торгові операції здійснюють європейські торгові фірми. В результаті конкуренції індійського, грецького, і турецького шовку скоротився вивіз шовку в Європу і іранських бавовняних тканин у прикаспійській області Росії. На внутрішньому ринку вироби і тканини – продукція домашньої промисловості і мануфактури – не витримували конкуренції привізних товарів фабричного виробництва. Мануфактури, домашня промисловість і ремесла Ірану занепадали. Проникнення іноземного капіталу згубно впливало на всі сторони суспільно-економічного життя країни. Посилився ріст товарно- грошових відносин та приватизаційні процеси в економіці Ірану. Отже, Іран все більше ставав об’єктом торгової експансії європейських держав, поступово перетворившись для них у ринок збуту.
Контакти з колоніальними державами мали для іранського суспільства не лише негативні, а й позитивні наслідки. Залучення Ірану до світового ринку привело до посилення розвитку товарного землеробства, особливо в останні десятиліття ХІХ століття. У деяких регіонах почали переважати посіви експортних технічних культур (бавовник, клещевина, опіум, тютюн).Упродовж ХІХ ст. зовнішня торгівля у постійних цінах зросла у 8 разів. По вартості імпорт країни у 1830 р. складав 2 млн. фунтів стерлінгів, а в 1900 р. – понад 5 млн. фунтів стерлінгів. Іранський експорт (бавовник-сирець, шовк, пшениця, рис, тютюн, оброблена шкіра, килими) за той самий період з 2 млн. ф. ст. по вартості збільшився до 3,8 млн. ф. ст. Під впливом Англії і Росії іранське шахство заборонило работоргівлю в районі Перської затоки і на південно-східному узбережжі Каспійського моря.
Отже, Іран ще на початку ХІХ ст. потрапив у сферу інтересів європейських держав, які досягли політичних і економічних переваг на Близькому і Середньому Сході. Наприкінці століття експансія колоніальних держав передовсім Англії і царської Росії, у цьому регіоні значно посилилася. Об’єктивно це суперництво давало Ірану можливість зберегти свою державну і формальну незалежність, що не завадило, однак, його перетворенню в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст. у напівколонію.
