В России древнейший костюм, состоящий из подпоясанной рубахи и шаровар, по своей простоте принадлежит, вероятно, доисторической древности. С появлением у нас государственности стали появляться заимствования из Византии. Богатый костюм первых русских князей и их дружинников, а также их жен, установился по византийским образцам и стал сильно отличаться от костюма народного. На рисунке фигуры 2—5 представляют княжескую одежду, византийского образца, с ее узорчатыми тканями и богатой обшивкой парчой и жемчугом, между тем как фигура 1 дает тип древнерусского костюма, сохранившего еще национальные черты. Шапка в древнейшем ее виде была высокая и остроконечная, потом с мягкой тульей; ее украшал меховой окол или опушка. Плащ (корзно), носившийся князьями, накидывался сверху и застегивался большей частью на правом плече запонью с петлицами (фигура 4); тип женской одежды был совершенно византийский, принятый в иконописи (фигуры 2 и 3). Сапоги не были, кажется, в общем употреблении у русских даже в Х веке, а составляли обувь только князей и старейшин; они шились из кожи и сафьяна и были цвета зеленого, красного, желтого и т.д. Со времени татарского ига стало сказываться татарское влияние, хотя оно было не столь сильно, как обычно предполагается: "от татар мы могли заимствовать только некоторые незначительные части нашего костюма, которые всегда и обозначались в названиях татарскими" (И. Забелин, "Домашний быт русских цариц", 1872).
Костюмы Руси XII — XIII века
В общем, в московской Руси одежда имела одинаковый покрой у богатых и бедных, отличаясь лишь качеством материала. Бояре, поверх опоясанной рубашки — воротник и края которой вышивались разноцветными шелками, серебром, золотом и унизывались жемчугом — надевали шелковый или тонкий суконный узкий кафтан и подпоясывали его. На кафтан, для приема гостя или выхода, надевалась ферязь, и при выходе из дому, поверх ферязи — опашень, зимой — шубу. Ферязи служили верхней комнатной одеждой, были длиной почти до лодыжек, без перехвата и воротника, с длинными, суживающимися к запястью рукавами; спереди застегивались пуговицами (числом от трех до десяти) с длинными петлицами, или схватывались завязками. Они делались холодные — на подкладке, теплые — на меху; иногда они были без рукавов и тогда одевались под кафтан. Ферязи ездовые или ферези надевались на обыкновенные ферязи или на чюгу.
Костюмы Руси XIII — XV века
Опашнем называлась верхняя одежда с широкими рукавами, суживавшимися к запястью; в царском костюме подбитый горностаем опашень назывался платном. Более простой верхней одеждой была однорядка, длиной до пят, без воротника. Покроем подобен однорядке был охабень или охобень — верхняя одежда с четырехугольным отложным воротником, часто с откидными рукавами из объяри (шелк с золотом и серебром), атласа, бархата и парчи (фигура 8). На ферязь надевался и кафтан, смотря по покрою называвшийся турским или становым: первый был без воротника и застегивался только у шеи и на левом боку, последний — с перехватом, широкими недлинными рукавами и пуговицами на груди и в разрезах на подоле (фигура 12).
Костюмы Руси XIV — XVI века
Римська імперія відіграла важливу роль у розвитку людства. З точки зору Римської імперії історію людства останніх трьох тисячоліть (від IX століття до н. е. до XX століття) можна розглядати наступним чином:
місто-держава Рим (Королівська доба, 753 рік до н. е. — 510 рік до н. е.).
Легендарне заснування Риму втікачами з іншого стародавнього міста-держави — Трої. Див. Стародавній Рим.
Римська республіка. (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.)
Поширення впливу Риму на інші міста-держави Середземного, а потім і Чорного морів. Цікаво, що в грецьких джерелах цей період називається Ρωμαϊκή Δημοκρατία (Римська демократія). Цей період закінчується періодом громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.).
Старожитня (антична) Римська імперія.
Зростання впливу військових на життя і владу Римської республіки. Зміна форми управління і перетворення її на імперію, грецькою — Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία (Римська автократія, Римське самодержавство). Завоювання і поширення впливу Римської імперії на землі, які розташовані поблизу від Середземного і Чорного морів, вихід до Атлантичного океану і досягнення Британії.
Стародавній Рим характеризується автократичною формою державного правління. В цей час цивілізація Стародавнього Риму досягла свого найбільшого розквіту та домінувала на заході Євразії. Приблизно у цей же час найбільшого розквіту досягає і Китайська імперія (династія Хань).
Ще у часи республіки, задовго до проголошення першого імператора, Рим поширював свої володіння за рахунок завоювань. Проте Римська імперія зуміла об'єднати значну територію з багатьма народами, мовами та релігіями не тільки як держава, але й як форма суспільства та світова ідея (лат. imperium sine fine — безмежна імперія). Під час правління імператора Траяна внаслідок завоювання Дакії у 116 році н. е. під владою Риму знаходилась держава з територією 5 900 000 км².
Влада імператора змінила 500-літню владу Римської республіки (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.). Це стало можливим завдяки ослабленню держави внаслідок громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.). Існує декілька пропозицій щодо початку часового відліку імперської доби, серед них:
44 рік до н. е. — призначення Юлія Цезара довічним диктатором
2 вересня 31 року до н. е.— перемога Октавіана у битві при Акції та кінець громадянських воєн
16 січня 27 року до н. е.— присвоєння Октавіану титулу Авґуст (лат. Augustus) Римським сенатом і, таким чином, становлення першого Римського імператора
Кінцем імперської доби стародавнього Риму прийнято вважати 4 вересня 476 року, коли Західну Римську імперію завойовують германці. Також розрізняють два періоди імперської доби: принципат та домінат.
Принципат (27 рік до н. е. — 283 рік н. е.). Період, коли імператор був першим — принцепсом, принцом, серед рівних йому римських старшин - сенаторів.
Домінат. (284 рік н. е. — 394 рік н. е.). Період, коли імператор був господарем і богом у Римі, — dominus et deus (господь і бог). Цей період почався правлінням імператора Діоклетіана
Перенесення столиці імперії до нового Риму — Константинополя, і розпад її на дві частини — західну і східну.
Костянтин Великий переносить столицю до Константинополя (Царгорода), запроваджує на державному рівні нове віровчення — християнство.
Онуки Костянтина Великого ділять імперію на три частини, з яких дві потім об'єднуються в одну.
Падіння західної частини імперії і піднесення східної частини імперії (Візантії) — див. Візантійська імперія.
Падіння східної частини Римської імперії у 1453 році і утворення на її основі Османської імперії (один з титулів османських султанів — імператор римський).
До нині відчувається вплив того часу в культурі, правознавстві, технології, мистецтві, мові, релігії, державному устрої, військовій справі та архітектурі західних цивілізацій.
Объяснение:
