в период смуты в 1610 году семибоярщина взяла бремя правления в свои руки. Надо было выбрать нового царя. Итак, в 1610 году бояре приглашают править польского царевича(а в последствии и правителя). Он не приезжает на коронацию, но бояре не сдаются и коронуют пустой трон. почему временное правительство(семибоярщина) выбирает на престол не русского князя, боярина, а иностранца? Почему Владислав не соизволил приехать на свою коронацию?( в истории Польши Владислав Сигизмундович чуть ли не до 1623 года правитель России (точную дату не помню), а перестает им быть только после своего отречения от русского престола)
ну и предполагаемые ответы:
т.к в России в Москве уже хозяйничали поляки, бояре решили не ухудшать положение - Владислав не должен был занять польский престол, а даже если бы и занял, то живя в России и будучи ее правителем, он бы весьма хорошо к ней относился + это возможность убрать поляков из нашей страны
А на второй вопрос можно и порассуждать.
Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники
Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи:
Західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.
