основою європейського середньовічного суспільства був феодалізм, на якому базувалась система сюзеренно-васальних відносин.
феодалізм. феодальний лад прийшов на зміну рабовласницькому і панував у західній європі з v до хv ст. в основі феодалізму як суспільно-історичної формації лежить власність феодала на землю і залежність від нього селян. назва «феодалізм» походить від слова феод – земельний маєток із залежними селянами, який васал отримував від сеньйора за вірну службу. спочатку феод був умовним володінням, а згодом став приватним та передавався у спадок, від батька до сина.
теорія трьох станів. процес поділу суспільства на відокремлені один від одного стани розпочався ще за часів римської імперії, але остаточно формування трьох станів відбулось саме в період середньовіччя і вже на початку хі ст. сформувалась нова структура суспільства, яка якісно відрізнялась від римської. тоді ж і виникає теорія трьох станів, авторами якої були герард камбрезійський та адальберон лаонський. до першого стану вони віднесли «тих, що моляться» (oratores) – священики та ченці; до другого – «тих, що воюють» (bellatores), тобто рицарів; третій стан – «ті що працюють» (laboratories) - селяни. ці три стани взаємовпов’язані та не можуть існувати один без одного, духовенство молиться за спасіння душ, рицарі обороняють населення, а селяни їх годують. незважаючи на це, кожен стан вів свій спосіб життя, дотримувався своїх звичаїв.
духовенство. у середньовіччі люди були глибоко віруючими, церква відігравала ключову роль у середньовічному суспільстві. люди у середньовіччі прагнули спасти свої душі, саме тому, роль духовенства була дуже важливою. християнське духовенство поділялось на біле та чорне. до білого духовенства належали єпископи та священики, які обслуговували релігійні потреби мирян: правили месу, здійснювали церковні таїнства. ядром повсякденного релігійного життя була парафія, яка об’єднувала жителів кількох сіл чи кварталів, на чолі парафії стояв парох – місцевий священик. у свою чергу парафія підпорядковувалась єпархії, на чолі з єпископом, а єпархії об’єднувались в архієпископство. на підтримку життєдіяльності церкви віряни сплачували десятину – десяту частину від своїх прибутків.
до чорного духовенства належади ченці, а бо монахи, які дотримувалсиь суворих умов життя, жили усамітнено, а згодом почали утворювати монастирі, що в перекладі з грецької означає – «відлюдне житло». монастир був також і господарським комплексом, монахи самі себе повністю зебезпечували їжею та всім необхідним. крім того, сааме монастирі були середньовічними осередками освіти та науки. на рубежі vi – vii ст.. при монастирях виникають скрипторії – спеціальні майстерні для переписування, створення та оформлення книг. виникали монастирські бібліотеки та відкривались школи.
світські феодали. важливу роль в середньовічному суспільстві займали світські феодали, тобто «ті що воюють», тобто світські феодали. в середовищі феодалів сформувалась система васалітету – ієрархічна феодальна драбина. на її вершині був король – найбагатший власник землі. саме він вважався верховним сеньйором, або сюзереном усіх феодалів. нижче розміщувалися найбільші світські феодали – герцоги, маркізи, графи, яких наділяв землею сам король. тому вони були залежними від короля та підпорядковувалися йому. відповідно вже їхні васали, що називалися баронами, посідали ще нижчу сходинку феодальної драбини. нижче розташовувалися рицарі. потрібно зазначити, що в кожній країні система васалітету мала свої особливості, наприклад в франції дотримувалися принципу: «васал мого васала – не мій васал». натомість в ії, всі підпорядковувалися безпосередньо королю.
