1)Торговые города. Великий шелковый путь стимулировал развитие на средневековом Востоке торговых городов. Если в Западной Европе города обслуживали в основном местные рынки, то в Азии – международную торговлю, играя роль транзитных пунктов на караванных путях.
2)В V-VIII веках Великий Шелковый Путь достигает своего наивысшего расцвета. В это время, во второй половине VI века тюркоязычные племена народов Алтая объединились с народами Семиречья и Центральной Азии в Тюркский каганат, который впервые в истории объединяет в рамках одного государства практически весь ареал Евразийских степей, а так же области древних оседлых цивилизаций - Согд и Бухару, которые являлись ключевыми точками на трассе Великого шелкового пути. Тюрки не без влияния согдийских купцов становятся партнерами Византии по налаживанию прямой бесперебойной торговли от Китая к Средиземноморью. Рост городов оживил торговлю с Китаем, Ираном. Только в 627-647 годах в Китай было направлено 9 торговых посольств. Караваны шли через Мерв-Чарджоу-Бухару-Самарканд-Чач-Исфиджаб-Талас-Суяб и дальше к оазисам Восточного Туркестана.
Огромная масса шелка, бархата, различных других тканей, стеклянных изделий, украшений, парчи, кожаных изделий потоком шла из Китая в Византию и обратно, оседая в Бухаре, Самарканде, Ташкенте, Мерве, Кашгаре, Суябе, Куче и Турфане.
Согдийцы открывали по всей трассе торговые колонии, строили за многие тысячи километров от своей родины города, дворцы, храмы, создавали направления в музыке, живописи и архитектуре, привносили новые религиозные воззрения.
Торговые фактории и поселения согдийских купцов, ремесленников и земледельцев в VI-VIII вв. распространялись на северо-восточные районы центральной Азии, в Синьцзян, Южную Сибирь, Монголию, северный Китай, а на западе до Крыма.
Третий значительный период истории Великого Шелкового Пути приходится на конец VIII – начало XIII веков. Это период от арабских завоеваний и исламизации народов Передней Азии, Ирана, Кавказа, части Восточной Европы, Афганистана, Северной Индии и Центральной Азии до монгольских нашествий.
3)После великих географических открытий, относящихся к концу XV-началу XVI вв., межконтинентальные сухопутные торговые пути пришли в упадок. Быстрота морского передвижения, возможность транспортировать значительно большее количество товаров, относительная дешевизна перевозок стали приводить к тому, что с конца XV в.
Відповідь:
У перші віки I тисячоліття до н. е. латини, сабіни, вольски, екви, самніти знаходилися на стадії розкладання первіснообщинних відносин, жили в умовах військової демократії. На цій стадії розвитку війна є постійною спільною роботою, яка ведеться заради захоплення об’єктивних умов існування і для зміцнення цих захоплень. Головним об’єктом завоювань була земля. Під час набігів захоплювалися худоба, зброя, будь-яке начиння. З ростом продуктивних сил з’являються надлишки продукції, поширюється патріархальне рабство, збільшується народонаселення. Це призводить до того, що значення війни зростає.
Рим із самого початку воює з сабінами, латинами, етрусками. Спроби оволодіти правобережжям Тибру успіху не мали, але римлянам вдалося перекинути міст через річку. При Анке Марциї римляни поставили під свій контроль гирло Тибру з його соляними розробками, а при останніх царях опанували м. Габії, відняли частину території у вольсків і затвердилися в Південній Лації, заснувавши колонію Сігнію і порт Цирцеї.
Зі встановленням Республіки розширення римської території тривало. У завойовані землі римляни виводили колонії, які ставали форпостами подальших завоювань. Античний Рим не міг обійтися без колонізації. Низький рівень розвитку продуктивних сил обумовлював обмеження населення в полісах і тим самим відхід частини громадян в колонію. Основа її проводилася за рішенням народного зібрання, що визначало місце поселення і число колоністів. Для організації колонії обиралася комісія з трьох чоловік, яка давала їй ім’я, здійснювала контроль за розмежуванням території, виділенням в ній громадських і приватних земель і здійсненням релігійних обрядів. Практичну роботу проводили фахівці-землеміри.
Міжнародне становище і війни Риму в V ст. до н. е.
Спочатку Рим був ординарним містом Лація і входив в союз 30 латинських міст. У кінці царської епохи Рим зайняв переважаюче положення в Лації, його ріст і експансія почали тривожити латинів. З кінця VI ст. до н. е. ситуація змінюється. У зв’язку із вигнанням з Риму етруського царя Тарквінія Гордого (510 р. до н. е.) активізувалися етруски. Цар міста Клузія, Порсена, надаючи до Тарквінію і сподіваючись на підтримку невдоволеного патриціями плебсу, обложив Рим. У римських легендах боротьба з Порсеном зображується як ланцюг патріотичних подвигів героїв. Так, один із них, знатний юнак Гай Муцій, прагнучи убити Порсену, пробрався у ворожий табір, але помилково убив його секретаря. Він був схоплений і доставлений до царя. На допиті Муцій, демонструючи свою стійкість, поклав руку на вогонь для жертвопринесень, і спокійно переносив нестерпний біль. Убитий цим, Порсена відпустив героя, а Муцій, який втратив спалену праву руку, отримав в Римі почесне прізвисько Сцеволи (Лівші). Насправді ж Рим впоратися з Порсеною самостійно не зміг. На до йому прийшли латини і одвічні вороги етрусків — кампанські греки. Їх об’єднаними зусиллями і була досягнута перемога під Аріцієй (508 р. до н. е.).
Проте після відображення загальної небезпеки відношення римлян з латинами погіршали і вилилися в так звану 1-у Латинську війну. Вона тривала декілька років і закінчилася до 493 р. до н. е. миром. Рим вимушений був вступити в новий союз з латинами на умовах невтручання в їх внутрішні справи, взаємної військової до рівного поділу здобичі. Латини, з якими був укладений договір, складали тоді федерацію 8 міст, яка виникла, ймовірно, в період боротьби з Порсеною. Союз групувався навколо загальних святинь і культів — Юпітера Лаціарського на Альбанській горі, Юнони в Лавінії, Діани у Немейского озера. Члени союзу були рівноправні. На чолі його стояв виборний диктатор. За місцем зборів союз називався Аріцийською федерацією, активну роль у ньому грало місто Тускул.
Пояснення:
