Роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі другої половини XVI — початку XVII ст.
Якщо реальна суспільно-політична, громадська, культурно-меценатська діяльність волинського князя, київського воєводи, впливового магната Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526 - 1608 рр.), завдяки підтримці якого в Острозі сформувався гурток православних книжників — один із перших на Україні ренесансно-гуманістичних осередків засновані школи в Турові (1572), Володимир-Волинському (1577), школа (1576) і друкарня (1578) в Острозі порівняно добре вивчена в дожовтневому і сучасному українознавстві, то залишається практично невивченим питання значення цієї значної постаті вітчизняної історії в розвитку міжконфесійних протиріч на українських землях другої половини XVI — початку XVII ст. перш за все в польсько-українському полемічному комплексі означеного періоду. Тут постать князя набула класичних рис символу борця за збереження українського народу в широкому релігійному, етнічному контексті.
Здесь три основных составляющих: политическая, экономическая и военная.
Правители Орды не стали присоединять русские княжества к своему государству, но ввели контроль. То есть князья по-прежнему правили своими княжествами сами, но вот кто будет править — выбирали ордынские ханы. Русским князьям, чтобы взойти на престол, требовалось получить у них разрешение (ярлык). Тем, кто его получил, Орда оказывала военную и политическую поддержку — именно так Иван Калита со временем возвысил Московское княжество и объединил земли вокруг Москвы.
Кроме того, княжества выплачивали Золотой Орде дань — пушниной, драгоценностями, рабами. А ещё князья были обязаны предоставлять солдат для ордынской армии и выступать на их стороне в случае войны.
Объяснение:
