Основные направления внешней политики Николая Первого (1825 - 1855 гг.):
- стремление России к продолжению гегемонистской политики в Европе (подавление польского восстания 1830 - 1831 гг.; подавление венгерской революции 1849 г.). Россия - "жандарм Европы".
- расширение геополитического пространства на Кавказе (Русско-иранская война 1826 - 1828 гг.; Кавказская война 1817 - 1864 гг.);
- борьба за разрешение восточного вопроса. Соперничество стран из-за влияния на Балканах и Ближнем Востоке в связи с упадком Османской империи (Русско-турецкая война 1828 - 1829 гг.; Восточная (Крымская) война 1853 - 1856 гг.)
Этапы Крымской войны 1853 - 1856 гг.:
- октябрь 1853 г. - апрель 1854 г. Противник России - Турция. Основные события: военные действия на Дунайском и Кавказском фронтах. Синопское сражение.
- апрель 1854 г. - февраль 1856 г. Противники России - Турция, Франция, Англия, Сардинское королевство. Основные события: нападение союзников на Одессу, Соловецкий монастырь, Аландские острова, Петропавловск-Камчатский. Высадка союзников в Крыму, героическая оборона Севастополя.
Итогом Крымской войны стало заключение Парижского мирного договора (6 марта 1856 г.), который предусматривал возврат России Севастополя в обмен на турецкую крепость Каре; отказ России от протектората над Дунайскими княжествами и передачу земель в устье Дуная Молдавии; объявление Чёрного моря нейтральным, что лишало Россию и Турцию возможности иметь здесь военный флот и береговые укрепления.
Поражение России в Восточной (Крымской) войне сильно подорвало международный авторитет страны.
Кавказская война( 1817-1864 )Ті, що моляться". Після того, як у 313 р. імператор Костянтин дозволив відкрито сповідувати християнство ця релігія швидко поширилась на захід та Сход імперії. За півтора століть у християнстві було розроблено основні положення (догмати) і створена чітка організація віруючих - церква. Церква займала надзвичайно важливе місце у середньовічному суспільстві. Майже у кожному селі був зведений храм, у якому священик правив службу. Кілька сіл складали прихід, а приходи об'єднувались у області. Великими областями управляли єпископи та архієпископи. Очолював Західну церкву римський єпископ - папа.
Папа, єпископ, чернець
Вважалось, що церковники керують духовним життям людей й називались духовенством. Решта людей були мирянами. Духовенство поділялось на біле і чорне. Біле несло службу серед мирян. Чорне духовенство (ченці, монахи) бажали присвятити своє життя виключно служінню Богові. Вони усамітнювались в незаселених місцях - пустелях, лісах, горах. Громади ченців називались монастирями. Вступаючи до монастиря, чернець давав обіцянку дотримуватись статуту - правил монастирського життя. На Заході перший статут склав Св. Бенедикт (VI ст.). „Молись і трудись", - так коротко можна передати суть його правил. Чернець не мав сім'ї, а також особистого майна. На чолі монастиря стояв абат (з грецької - батько).
Мініатюра
У багатьох монастирях стали з'являтись школи, майстерні у яких переписувались книги. Духовенство було самою освіченою верствою суспільства, а монастирі стали важливими центрами культури у ранньому Середньовіччі.
„Ті, що воюють". Середньовіччя - епоха постійних великих і малих війн, а отже, навколо рицарства оберталась вся тогочасна історія. А якими були рицарі? Сміливими воїнами, відданими васалами, благородними сеньйорами, галантними кавалерами. Чи жорстокими гнобителями, грубими і неосвіченими грабіжниками ласими до здобичі? Мабуть і тим, і іншім. Адже рицарі були силою, силою яка потрібна всім. Рицар, це перш за все професійний воїн. Але не просто воїн. В усіх мовах „рицар", „рейтер", „шевальє" означає „вершник". І не просто вершник, а важко озброєний воїн. У Х ст. спорядження такого воїна коштувало 45 корів, а це стадо цілого села. Але мало взяти до рук зброю, нею треба вміти користуватись. Для цього потрібно тренуватись змалечку. Отже рицар повинен бути заможною людиною у якої багато вільного часу.
Феодальна ієрархія
("драбина")
Тому король і роздавав феоди герцогам і графам, а ті - баронам. Отримуючи від сеньйора феод васал приносив йому клятву вірності, а отримував покровительство і землю з селянами, над яким він був суддею, поліцаєм, а також збирав податки.
Організація війська
В деяких країнах, наприклад Німеччині, всі феодали вважались васалами короля. У Франції діяло правило: васал мого васала - не мій васал. Але якщо граф отримував землю і від короля, і від герцога, то він сам вибирав кого йому підтримувати. Варто було розпочатись війні, як вся феодальна драбина приходила в рух. Васали збирались на заклик свого сеньйора. Військо, таким чином, складалось з окремих загонів великих феодалів. Єдиного командування не було. В кращому випадку рішення приймались на військовій раді у присутності короля. Те саме й у мирних справах. Деякі васали були бали багатші за сеньйорів, в тому числі й короля. До нього ставились з пошаною, але не більше. Ніякі клятви не заважали гордим графам і герцогам підняти заколот проти короля, якщо вони вбачали загрозу своїм правам з його боку. Адже знатність - це ще не рицарство. Король також повинен
Объяснение:
