Данило Галицький – руський король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі, якого вважають національним героєм України.
Син князя Романа Мстиславича Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належав до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів.
Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле. При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.
Все його життя – це боротьба за захист українських земель від численних завойовників. В 19 років (1223) – один з ініціаторів битви на Калці з монголо-татарами, який вважав, що захищати Батьківщину потрібно на далеких підступах, а не тільки на власній землі. На жаль, князя Данила підтримали не всі, і битва на Калці була програна; у 37 років (1240) великий князь Київський, який дав бій монголо-татарам, зумів отримати більш “м’яку залежність” від Орди, ніж інші давньоруські землі; в 50 років офіційний “Король Русі” (аж до смерті у 1264), який отримав титул короля за союз проти монголо-татар. Майбутній король землі Галицької був старшим сином князя Романа Мстиславовича і його дружини Анни.
Данило Романович завжди відрізнявся небувалою особистою відвагою. Молодий князь був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця. У битві на річці Калка князь волинський Данило рухався зі своїм військом в авангарді. Постійно ходив на вилазки і в розвідку, саме він захопив перших полонених татар. А під час самої битви першим кинувся в саму гущу ворогів і отримав важке поранення в груди.
У 1245 році відбулася битва на річці Сан, в Галицькій землі. Князі Данило і Василько Романовичі протистояли польсько-угорській армії, яку привів на Русь їх суперник князь Ростислав. Один з ворожих полків очолював відомий угорський воєвода Фірлей, який хвалився перед військом, кажучи, що русичі ніколи не витримують довгого бою. Але за свою зухвалість і самовпевненість він був жорстоко покараний галицькими воїнами. Сам князь Данило розсіяв угорський полк, захопив прапор і розірвав його навпіл. Поразка іноземних армій було повною: сам же воєвода Фірлей потрапив у полон і був там страчений.
Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові».
Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках Случ і Горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важко озброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був коронований в Дорогочині.
З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила.
В октябре 1964 г. происходит внезапная отставка Хрущева, «по возрасту и состоянию здоровья» (хотя он был более здоров, чем многие из устранивших его политиков) . Типичный «дворцовый заговор» . Нельзя отлучиться и на короткое время. После возврата из Крыма, где Хрущев отдыхал, его везут сразу на заседание Политбюро, там выдвигают ряд обвинений в его адрес (субъективизм, волюнтаризм, культ личности и прочие «грехи») , отправляют в отставку, но не убивают, даже не арестовывают (новый порядок, введенный Хрущевым: начинают понимать, что свергнутый противник не опасен, да и о своей возможной судьбе заботятся, не хотят давать «дурного примера») . В какой-то степени всё это напоминает более позднее смещение Горбачева («уроки истории» не идут впрок) . Начинается длитильный период правления Брежнева. Желание заморозить, законсервировать существующее на данный момент, далекое от сколь либо сносного положение. Боязнь, неприятие, осуждение всякого прогрессивного движения. Попытки заставить всё стоять на месте. Власти не думают о возврате к сталинизму, не желали бы такого возврата. Да и сильной личности, необходимой для возрождения сталинизма, в наличии не было. Но очень хотелось бы сохранить многое, оставшееся от сталинских времен, в частности идеологический контроль над всем, строгую цензуру. Отсюда и ряд действий, и внутри страны, и за ее рубежами. О захвате Европы, активной экспансии руководители СССР уже не думали, но за то, что имелось, держались крепко, сурово расправляясь с любыми попытками нарушить единство сложившейся империи, включавшей с некоторыми вариантами и страны Народной Демократии («Союз нерушимый республик свободных») . Принимается ряд репресивных мер, направленных на подавление недовольства и в странах «народной демократии» и внутри Советского Союза.
Эпоха «оттепели» , энергичного, хотя зачастую и непродуманного реформирования, сменилась временем, отмеченным печатью консерватизма, стабильности, отступления к прежним порядкам (частичного, не по всем направлениям) . Полного возврата к сталинизму не произошло: партийно-государственное руководство, не скрывавшее симпатий к сталинским временам, не хотело повторения репрессий и чисток, угрожавших его собственному благополучию. Да и объективно ситуация в середине 60-х гг. была совершенно не похожа на ситуацию 30-х гг мобилизация ресурсов, сверхцентрализация управления, внеэкономическое принуждение были бесполезны при решении задач, которые ставила перед обществом научно-техническая, а позднее и технологическая революция. Эти обстоятельства учитывала начатая в 1965 г. экономическая реформа, разработка и реализация которой была связана с именем председателя Совета Министров СССР А. Н. Косыгина. Замысел состоял в том, чтобы обновить хозяйственный механизм, расширить самостоятельность предприятий, ввести в действие материальные стимулы, административное регулирование дополнить экономическим. Уже замысел реформы был противоречив.
Объяснение:
