Сучасна територія України склалася в результаті тривалого історичного розвитку.
Слово «Україна» вперше згадується в Київському літописі 1187, воно ставилося до територій Переяславської, Київської та Чернігівської земель.
З 1189 Україна іменувалися землі Буковини, Га-личини, Покуття, Подністров’я до берегів Чорного моря і гирла Дунаю.
У Галицько-Волинському літописі 1213 назва «Україна» відносилося до Волинської та Подільської землям. Населення називало цю територію України (у значенні «край», «окраїна»). Традиційно існувало і назва «Русь». Київська Русь – давньоруська держава, яке утворилося в IX столітті.
Ця стаття ґрунтується на твердженні, що ідея міжнаціональної згоди є зворотнім боком конфлікту. Зі середини ХІХ ст., коли українське питання постало перед польською елітою Галичини як реальність, спроби українсько-польського порозуміння укладаються в цілком логічний ряд. У статті йдеться про шість спроб українсько-польського порозуміння в підавстрійській Галичині («Королівстві Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським…»): 1) на Слов’янському з’їзді у Празі 1848 р.; 2) під час відкриття Галицького крайового сейму 1861 р.; 3) угодову акцію Юліана Лаврівського 1869 р.; 4) за посередництвом Пантелеймона Куліша 1882 р.; 5) українсько-австрійсько-польське порозуміння 1890 р., відоме як «нова ера»; 6) щодо реформи виборчої системи до Галицького сейму 1914 р. Між ними були дрібніші
