Литовські князі одними з перших рушили на українські землі, які були роздроблені та ослаблені золотоординським ігом.
Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовлявся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви - від князів до селян. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.
Переломним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського розгромило монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монголо-татарського іга.
Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Московії та значна частина території України - майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.
Объяснение:
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 8 клас>>Українська література:Леся Українка. Розповідь про життя поетеси, її мужність і силу духу. Мотив гармонійного єднання людини з природою у вірші «Давня весна».
Леся Українка (1871—1913)
Л.Українка(26).jpg
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень...
Леся Українка
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — геніальна українська поетеса, яку називають дочкою Прометея за її художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинськомув інтелігентній сім'ї. Дитячі роки Лесі минули на Волині— в Луцьку та селі Колодяжному Ковельського повіту, куди переїхала сім'я Косачів. У родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання російською, англійською, французькою, італійською та іншими іноземними мовами. Діти (а їх було шестеро) змалку ходили в національному одязі, співали народних пісень, гралися разом із сільськими ровесниками. У дитинстві Леся найбільше товаришувала з братом Михайлом, який на півтора роки був старший за неї. Мишко рано відчув потяг до книг і навчив чотирирічну сестричку читати разом з ним. Косачі любили слухати класичну музику, самі грали на різних музичних інструментах. Леся чудово грала на фортепіано, та ще й складала музичні твори.
У десять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, тому відвідувати школу не могла, на жаль, мусила відмовитись і від музичних занять: у 1883 році було прооперовано ліву руку. Згодом вона напише автобіографічний вірш «До мого фортепіано», в якому виллє свою журбу. Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною, вивчила більше десяти мов. Великий вплив на творче становлення поетеси мала родина, передусім — письменниця й фольклорист Олена Пчілка і дядько — видатний діяч культури Михайло Драгоманов. У 19 років вона написала для молодшої сестри книжку Стародавня історія східних народів»
Объяснение:
