menu
Гетьманування Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.)
Юрій Хмельницький був обраний гетьманом наприкінці вересня 1659 р. Людина слабкодуха, без чітких переконань, без таланту військового й державного діяча, він став маріонеткою в руках сильніших противників.
Політика Ю. Хмельницького
1. Під тиском російських військ, що перебували на Лівобережжі, Ю. Хмельницький підписав фальсифікований варіант Березневих статей — так звані Переяславські статті (1659 р.), що мали такий зміст:
— російські війська розташовуються в усіх великих містах (Переяслав, Ніжин, Брацлав, Умань, Чернігів);
— козакам заборонено вести війни і мати зовнішні відносини без дозволу царя;
— обрання гетьмана і старшини має відбуватися тільки з ухвали московського царя; гетьман має присягати на вірність московському цареві;
— козаки мусять брати участь у московських війнах;
— Українська церква підпорядковується Московському патріархові.
Фактично Гетьманщина Перетворилася на автономію Московії, що спричинило велике незадоволення старшини, особливо на Правобережжі
Началась в 1654 году после решения Земского собора от 1 (11) октября 1653 года о принятии в российское подданство Войска Запорожского[6] «з городами их и з землями», после неоднократных гетмана Богдана Хмельницкого.Благополучный для России первый этап войны, в результате которого царские и запорожские войска продвинулись далеко на запад, почти осуществил[7] давнюю задачу русских властей — объединение всех восточнославянских земель вокруг Москвы и восстановление Древнерусского государства в его прежних границах[8][9].
Вторжение Швеции в Речь Посполитую и шведско-литовская уния привели к заключению Россией временного Виленского перемирия с Речью Посполитой и началу русско-шведской войны 1656—1658. После смерти Хмельницкого часть казацкой старшины в обмен на обещания привилегий перешла на сторону Речи Посполитой, из-за чего Гетманщина раскололась и погрузилась в гражданскую войну (вошедшую в историю под названием Руина), а боевые действия между русской и польско-литовской армиями возобновились. Успешное польско-литовское контрнаступление 1660—1661 годов захлебнулось в 1663 году в походе на Левобережную Украину. Война закончилась в 1667 году подписанием ослабленными сторонами Андрусовского перемирия, которое юридически закрепило сложившийся в ходе Руины раскол Гетманщины по Днепру. Наряду с Левобережной Украиной и Киевом за Россией официально закреплялись Смоленщина и ряд других земель, утраченных ей по Деулинскому перемирию 1618 года.
