Подписанное 12 октября 1925 года Германо-Советское торговое соглашение формировало контрактную основу для торговых отношений двух сторон. Германский экспорт в СССР увеличивался из года в год, в том числе и благодаря успешным договорам Советской Торговой Миссии в Берлине привлекавшей выгодные кредиты для размещения советских заказов в Германии. Единицей расчёта при осуществлении была обусловлена рейхсмарка.
В 1925 году Германия предоставила СССР кратко кредит в 100 млн марок, в апреле 1926 года Германия открыла кредитную линию для СССР в размере 300 млн марок сроком на 4 года. В 1931 году Германия предоставила СССР ещё один кредит (связанный с покупкой оборудования) на сумму в 300 млн марок сроком на 21 месяц. Общая сумма заимствований СССР в 1925—1931 годах составила, таким образом, 700 млн марок.
С наступлением Великой депрессии, в меньшей степени повлиявшей на обе страны товарооборот СССР с Германией ещё больше увеличился — в 1930 году было ввезено германских товаров на 430,6 млн марок и экспортировано из СССР товаров на 436,5 млн марок.
1931 год стал рекордным за всю историю отношений между СССР и Германией — общий товарооборот составил 1 066 млн марок (импорт в СССР − 762,7 млн; экспорт в Германию 303,5 млн). В связи с ростом внешнего долга и общими экономическими трудностями в СССР в 1932 году объём торгового баланса между СССР и Германией снизился до 896,7 миллионов рейхсмарок — причем экспорт в Германию составил всего 270,9 миллионов рейхсмарок (меньше было только в 1925 году).
В данном случае, необходимо принять во внимание, что в 1932 - 1933 г.г. в советской России разразился голод катастрофических размеров, вызванный коллективизацией сельского хозяйства. Однако советское правительство невзирая на голод и гибель миллионов людей, отчаянно нуждаясь в твердой валюте, продавало товары в Германию и другие страны себе в убыток – ниже их стоимости.
«… советское правительство не обращало внимание на убытки (а также лишения и голод десятков миллионов русских и украинских крестьян, миллион из который умерли). Тем не менее нет причины не верить бывшему советскому торговому представителю, который пишет : «Главной задачей внешнеторговых представителей за рубежом было постараться добиться лучшей цены, сражаясь за каждый доллар, который можно было выжать»— Г.Хильгер, А. Мейер «Россия и Германия. Союзники или враги?», Центрполиграф, 2008 - 415 с.Авіньйонський полон пап - період з 1309 по 1378, коли резиденція глав католицької церкви перебувала не в Римі, а в Авіньйоні. В 1309 Климент V ( француз), що став татом незабаром після поразки тата Боніфація VIII в конфлікті з королем Франції Філіпом IV Красивим, переїхав в Авіньйон. Це місто, що належав графам Провансу, тато Климент VI викупив у 1348 у свою власність. В Авіньйоні папи відчували себе в набагато більшій безпеці, ніж в неспокійному Римі, де відбувалися гострі конфлікти між аристократичними родами. До того ж Папська держава в центрі Італії тоді фактично розпалося.
До Авіньйонське періоду відноситься правління римських пап:
Климент V : 1305 - 1314
Іоанн XXII : 1316 - 1334
Бенедикт XII : 1334 - 1342
Климент VI : 1342 - 1352
Інокентій VI : 1352 - 1362
Урбан V : 1362 - 1370
Григорій XI : 1370 - 1378
Авіньйонський період в історії папства мало нагадував реальний полон, скоріше це була співпраця тат з сильними французькими королями. Всі папи цього періоду були французами, французьке більшість була і в колегії кардиналів, обирали пап. Чимало кардиналів служило раніше при королівському дворі. Папи виконували важливі дипломатичні місії на користь французького короля, були виконавцями його волі.
До цього часу папство втратило колишню роль в політичному житті Європи. Однак як внутрішньоцерковний інститут воно посилилося. Влада пап в церкві придбала воістину монархічний характер. Єпископи і абати відтепер не обиралися місцевим духовенством та ченцями, а призначалися татами. Значно збільшилися доходи папської скарбниці, був створений центральний фінансовий орган папської адміністрації. За до непомірно розрісся бюрократичного апарату своєї курії папи контролювали всі сфери церковного життя.
Італійський гуманіст Петрарка, який побував в Авіньйоні і різко засуджує небачену розкіш папського двору, охарактеризував перебування пап у цьому місті як "Вавилонський" полон.
У 1377 Григорій XI повернувся в Рим. На цьому закінчилося "Авіньйонський полон пап", але не історія папства в Авіньйоні. Після кончини Григорія в 1378 р. кардинали, незадоволені його наступником Урбаном VI, обрали антипапа Климента VII, який повернувся в Авіньйон. Так вже через рік після закінчення "Авіньйонського полону" розпочався Великий західний розкол, коли і в Авіньйоні, і в Римі перебували конкуруючі тата, які розділили між собою весь католицький світ. Наступником Климента VII був Бенедикт XIII, позбавлений влади і відлучений Констанцським собором в 1417, після чого втік до рідної Іспанії. Він і був останнім авіньйонських татом.
Объяснение:
