Объяснение:
У 1862 році Гарібальді вирішив зробити новий похід до Риму під гаслом "Рим або смерть!". Але на цей раз король Віктор Еммануїл не підтримав його починання. Навпаки, він був оголошений бунтівником і проти нього була спрямована італійська армія. У гори Аспромонте волонтери Гарібальді зштовхнулися з військами короля. У бою Гарібальді був важко поранений в ногу, узятий під варту і поміщений у в'язницю, де знаходився до жовтня, коли був амністований королівським указом. Повернувшись на Капрера, Гарібальді писав, що роблячи свій ризикований похід він не очікував нічого гарного від уряду Ратацці, і розраховував тільки на поблажливість Віктора Еммануїла II, який не заперечував проти аналогічних дій Гарібальді в 1860 році. Але ситуація змінилася, а цього народний герой, далекий від політичних інтриг, зрозуміти не зміг. У 1866 р. Гарібальді знову взяв участь у війні проти Австрії. Він бився не на головному фронті і здобував перемоги, тому що в основних битвах італійці терпіли поразки від австрійців. Коли мир з Австрією був укладений, Гарібальді не пішов проти короля, не продовжив воєнні дії, а, корилися, розпустив солдатів. У результаті цієї війни до Італії була приєднана Венеція. Лише Рим залишився не включеним до складу держави. Останню спробу звільнити Рим Гарібальді зробив у 1867 році. Він покинув острів Капрера і поїхав з міста в місто. Пізніше це свою подорож по Італії він називав "хрестовим походом". Його поїздка, що почалася в лютому, збіглася з виборною компанією для оновлення складу парламенту. Виступаючи як один з кандидатів, він заявив про свою ненависть до папи і необхідність звільнити Рим. Всюди його вітав народ: у Флоренції, в Болоньї, в Феррарі. Саме в ці, заповнені публічними виступами місяці остаточно сформувалося політичне кредо національного героя Італії. Трохи пізніше він взяв участь у Міжнародному конгресі миру в Женеві, де спочатку був захоплено зустрінутий, але потім різкість його антикатолицьких висловлювань викликала протест, що змусив Гарібальді виїхати. Повернувшись до Італії, він опублікував у газетах 2 звернення із закликами йти на Рим, що послужило приводом для арешту. Під конвоєм його відправили на острів Капрера, але він утік і пішов походом на Рим на чолі 7 тис. добровольців. Однак населення Папської держави залишилося пасивним і не зробило жодної до гарібальдійцям. На результат бою з об'єднаними силами французьких і папських військ вплинуло також втеча частини волонтерів. у якому згодом Гарібальді звинуватив Мадзіні і його прихильників. Загін гарібальдійців був остаточно розбитий при Ментане. Третя спроба Гарібальді приєднати Рим провалилася. Остаточне об'єднання італійських земель відбулося в 1870 р. У зв'язку з початком франко-пруської війни французи залишили територію Папської держави. Італійські війська відразу увійшли в Рим, світська влада папи була скинута, а його землі приєднані до Італійського королівства. Гарібальді був відсторонений від участі у цьому завершальному етапі об'єднання Італії: монархії він уже не потрібен. Більше того, влада навіть блокували острів Капрера італійським флотом, перешкоджаючи відплиття з нього Гарібальді.
оценка внешней политики 30 - 40 г.г.
подводя итог вышесказанному необходимо отметить основные итоги внешней политики советского союза предвоенного десятилетия. в результате действий на внешней арене им были достигнуты следующие положительные результаты:
- пакт о ненападении, при всех своих отрицательных чертах, несколько отсрочил вступление советского союза в войну;
- была обеспечена относительная безопасность ленинграда, мурманска, баз флота, границы удалены от минска, киева и некоторых других центров;
- удалось внести раскол в капиталистический лагерь и избежать объединения крупнейших держав в борьбе с , а также дезориентировать союзников по "антикоминтерновскому пакту" и избежать войны на два фронта.
однако, внешняя политика этого периода имела и множество отрицательных последствий и в целом предотвращения войны и создания системы коллективной безопасности была не выполнена.
какую же оценку внешней политики советского союза можно дать, исходя из вышесказанного?
как известно, съезд народных депутатов образовал комиссию по политической и правовой оценке договора о ненападении, заключенного и германией 23 августа 1939 г., которую возглавлял член политбюро, секретарь цк кпсс а.н. яковлев. эта комиссия была призвана оценить правомерность заключения договоров 1939 г. и итоги внешней политики перед великой отечественной войной в целом. комиссия сделала следующие выводы, которые можно, на наш взгляд, считать наиболее верными и компромиссными для сегодняшнего состояния советской науки.
в отличие от бытовавшей до сих пор официальной точки зрения, комиссия съезда, основываясь на тщательном анализе документов того времени и свидетельствах еще живых очевидцев, пришла к однозначному заключению о том, что пакт от 23 августа 1939 г., договор о дружбе и границе от 28 сентября 1939 г. и другие акты и договоры с германией, в которых нашли свое выражение внешнеполитические устремления сталинского руководства, находятся в глубоком противоречии с ленинскими принципами международных отношений и нормам права, не отражали волю советского народа и народ не несет ответственности за тайные преступные сделки своего руководства, а вся тайная внешняя политика противоречит идеям мира и безопасности, провозглашавшимся на внешней арене. кроме того, "политика малых войн", в которую включился и советский союз, не может не вызывать осуждения со стороны мирового сообщества и последующих поколений. несмотря на то, что в предвоенные годы советским союзом были сделаны значительные шаги в предотвращении угрозы войны, сталинская внутренняя политика геноцида по отношению к собственному народу получила свое отражение и в империалистических наклонностях, проявлявшихся при реализации внешней политики , что свело все мирные инициативы нашего государства к нулевому результату.
советская внешняя политика предвоенного времени носила противоречивый характер. эта противоречивость объясняется своеобразием международной обстановки того времени и особенностями сложившейся в бюрократической системы партийно-государственного руководства, которая пренебрегала нравственными критериями и критериями международного права в своей деятельности, в том числе внешнеполитической.
