ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
ее активно поддерживал фаворит Петра 1 А.Меньшиков - очень богатый и влиятельный человек, который пользовался уважением. Когда собрались главные группировки(те, кто претендовал на престол), обсуждать будущего правителя, Александр выдвинул Екатерину(наверно сыграла личная симпатия, да и она без него решения бы не осмелилась принимать(оно ей и не надо)). Меньшиков выдвинул ультиматум - или выбирают Екатерину, или он воспользуется своей властью в армии(он ведь генералиссимусом был...) и, в знак доказательства, попросил предводителей группировок выглянуть в окно - там они увидели "армию", готовую в любой момент начать действовать. На самом же деле, Меньшиков действительно позвал армию в Петербург, но она не успела дойти, по этому он пошел на хитрость(у него богатые земли с огромным кол-вом крепостных душ) - вот он и сказал крестьянам взять факелы и выйти к окнам, где проходило собрание. Все поверили в его уловку и согласились с кандидатурой Екатерины.
Если обобщить - Меньшиков шантажировал кандидатов и их доверенные лица:)
