8.Напишите пропущенное слово.(). ИСТОРИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ.

А) Сарматские племена связывали культуры Центральная Азия и Причерноморья. Они установили связь с соседним Боспорским царством и совершали походы в страны, на Кавказ и в Парфию.
У сарматов было социальное неравенство. Об этом говорит наличие богатых .
У сарматов отличалась от подобной системы управления других кочевых племен. К примеру, у саков ,только для мужчин, а точнее – для мужчин, носивших оружие. Греческий историк отмечал, что их женщины «ездят верхом на охоту с мужьями и без них, выходят на войну и носят одинаковую с мужчинами одежду… Ни одна девушка не выходит замуж, пока не убьёт врага».
Во время перекочёвок сарматы перевозили своих детей, стариков, женщин и имущество в кибитках. Как сообщает греческий географ конца I века до н. э. — начала I века н. э.: «Кибитки номадов (кочевников) сделаны из войлока и прикреплены к повозкам, на которых они живут, вокруг кибиток пасётся скот, мясом, сыром и молоком которого они питаются». Важную роль в жизни сарматов играло кочевое скотоводство. Сарматы разводили преимущественно.
В хозяйстве сарматов было широко развито.Среди украшений встречаются гривны .Мастера-ремесленники занимались также и изготовлением керамической посуды.

1.Страбон
2.коней и овец.
3.Геродот
4.военная демократия
5.Центральной Азии
6.Передней Азии
7.захоронений.
8.ювелирное искусство.
9.ткачеством ЭТО СОЧ

Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших відносин із багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Германська імперія, Болгарія. Жваві відносини зав’язалися з Римом як центром християнської церкви.

Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності Володимира посідали відносини з печенігами. Задля охорони від їхніх нападів Володимир ініціював створення нової системи оборони. За його задумом, та система мала складатися з потужних земляних укріплень і низки фортець на південному кордоні Руської держави.

Володимир Святославич (Великий) — позашлюбний син князя Святослава Ігоровича та Малуші (ймовірно, дочки деревлянського князя Мала) — ключниці матері Святослава Ольги, великої княгині київської. Від 969 р. князював у Новгороді Великому. Після загибелі в міжусобних зіткненнях братів Ярополка й Олега посів у 980 р. київський княжий стіл за підтримки свого дядька (брата Малуші) Добрині. Політика Володимира вже як великого князя київського була спрямована на централізацію держави, об’єднання розрізнених східнослов’янських племен. Переміг у боротьбі між братами за батькову спадщину й у 980 р. став єдиновладним правителем Русі. У роки його князювання фактично завершилося формування державності Київської Русі. Князь Володимир був видатним державним діячем, увійшов в історію як видатний політик, адміністратор і реформатор.Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав із Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні відносини — із мадярами, поляками, чехами.Володимир розгорнув багатогранну культурну діяльність. За його правління збудовано головний храм Русі — Десятинну церкву Богородиці та місто Володимир; споруджувалися кам’яні церкви в Чернігові, Тмутаракані, засновувалися школи для підготовки духовенства, виникали численні монастирі, у яких зосереджувалися перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. За Володимира істотно розширилися межі самого Києва, а на порубіжжі держави будувалися фортеці. Відбувалася реформа фінансової системи — з’явилися карбовані золота і срібна монети, виготовлені на кшталт візантійських. Пом’якшилися суспільні відносини, викорінювалося багатожонство, змінювалися ставлення до жінки, погляди на рабство. Наприкінці життя Володимир став найшанованішою особою в Київській Русі. У XIII ст. православна церква канонізувала його як рівноапостольного й зарахувала до лику святих.Розповідь учителяКнязь Володимир був сильним і войовничим правителем, який провадив активну зовнішню політику. У відносинах із сусідніми державами він використовував як військову силу, так і дипломатичні контакти. Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981—993 рр. завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Князь приєднав до складу держави союзи східнослов’янських племен і племінні княжіння хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Володимир відвоював у Польщі загарбані нею Червенські міста. Таким чином, територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. км2 і простягалася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні — до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході — до межиріччя Оки та Волги і на заході — до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двини.