Зшалиився васалом золотої орди приєднання частини закарпаття з м. мукачева

Це вже IV-й з черги семінар з Богословського авангарду, що, починаючи з 2015 року, більш-менш регулярно організовує Кафедра богослов’я УКУ. Перші два семінари стосувалися структури Богословського авангарду, який ставить собі за мету зробити певні зрушення в українському богослов’ї, продемонструвати, що богослов’я може бути сучасним і повинно відповідати на актуальні виклики. Очевидно, що на цьому етапі в Богословському авангарді ще надто мало богослов’я як такого, радше слід вести мову про релігійну культуру. Тому мої колеги богослови, мають рацію, коли кажуть, що в Богословському авангарді надто багато культурології і майже немає автентичного богослов’я. Але це закономірний процес, позаяк богослов’я виростає із духовного досвіду, а культура створює фон, з якого видобувають засоби для пояснення досвіду

Отже, на перших двох семінарах я розповідав про ключові складові Богословського авангарду, які перебувають в діалектичному співвідношенні. З одного боку – це футуристична складова, яку називаю «Кіберсередньовіччя»; а з іншого – це «Радикальна готика», або конструктивістський фланг Богословського авангарду. Перший, себто футуристичний напрямок, займається аналізом, точніше, діагностикою сучасної культури, натомість другий – відповідає за конструктивізм, себто побудову духовних практик. Тексти обидвох семінарів були опубліковані на сайті «Збруч».

У середні віки зростали доходи та володіння церкви, посилювалась її могутність. В умовах відсутності стабільної централізованої влади вона накопичила значні багатства, котрі дістались їй від королів варварських держав, що виникли на території Західної Римської імперії.
Значущість католицької церкви була зумовлена винятковим значенням релігії в середні віки — вона являла собою ідеологічну форму позаекономічного примусу і була суттєвою рисою класових відносин у феодальному суспільстві. Релігійна ідеологія ґрунтувалась на ідеї Бога, який гарантував стійкість, незмінність існуючого порядку та являв собою частину космічного, природного порядку.
Християнство у феодальному суспільстві Західної Європи виконувало функцію ідеологічного інтегратора, що зумовило консолідацію його організації — римо-католицької церкви, яка являє собою строго ієрархічно централізовану систему на чолі з римським папою і прагне до верховенства в «християнському світі». Вікова споруда папської теократії ґрунтується на двох взаємопротилежних принципах — аскетизму (відречення від світу) та всесвітньої влади (володарювання над світом). Аскетизм, відречення від світу та віра в бога були важливим інструментом у руках католицької церкви для досягнення її цілей. Багато що в цьому плані було взято християнством від попередніх епох і культур та трансформовано відповідно до потреб папської влади.