Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники
Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи:
Західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.
1) В соответствии с договором папа отказывался от всех союзов, заключённых им ранее против Франции и объявлял себя в мире и добрых сношениях с нею.
Ватикан должен был заплатить контрибуцию. Папский город Авиньон и окружающая его территория Конта-Венессен отошли к Франции.
По договору ряд произведений искусства был вывезен из Ватикана Французской комиссии предоставили право войти в любое здание, включая религиозные, и сделать свой выбор.
Решение французов конфисковать ряд произведений искусства и вывезти их из Италии подвергалось критике.
В итоге значительная часть произведений искусства была возвращена в Италию.
2) В вопросах веры духовники Людовика XIV (иезуиты) сделали его послушным орудием самой ярой католической реакции, что сказалось в немилосердном преследовании всех индивидуалистических движений в среде церкви.
Против гугенотов был предпринят ряд суровых мер: у них отнимали храмы, священников лишали возможности крестить детей по правилам своей церкви, совершать браки и погребения и отправлять богослужение. Даже смешанные браки католиков с протестантами были запрещены.
Протестантская аристократия была принуждена обратиться в католицизм, чтобы не лишиться своих социальных преимуществ, а против протестантов из среды других сословий были пущены в ход стеснительные указы, завершившиеся драгонадами 1683 г. и отменой Нантского эдикта в 1685 г. Эти меры, несмотря на строгие наказания за эмиграцию, заставили более 200 тыс. протестантов переселиться в Англию, Голландию и Германию. В Севеннах даже вспыхнуло восстание. Возрастающая набожность короля находила поддержку со стороны г-жи де Ментенон, которая после смерти королевы (1683) была соединена с ним тайным браком.
Хоть дальнейшие события и показали ошибочность такой политики в отношении протестантов, король всё равно был убеждён, что поступил, не только правильно, но и по-христиански милосердно (правда, к концу своего правления Людовик признал, что заблуждался). Тем самым Людовик XIV, этот потомок Людовика Святого (с годами этот монарх занял самое главное место в иерархии репрезентативных образов королевской власти Франции Великого века) являлся продолжателем линии, логики, духа Тридейского собора (1545—1563). Если протестанты должны гореть в вечном огне, разве не гуманно было обойтись с ними грубо здесь, на земле, чтобы их души там, на небе?
