Кто входил в движущие сила Исатая Тайманова 1836-1838гг

​

Сму́тное вре́мя — обозначение периода истории России с 1598 по 1613 год, ознаменованного стихийными бедствиями, польско-шведской интервенцией, тяжелейшим политическим, экономическим, государственным и социальным кризисом.
После смерти Ивана Грозного (1584) его наследник Феодор Иоаннович был не к делам правления, а младший сын, царевич Дмитрий, пребывал в младенческом возрасте. Со смертью Дмитрия (1591) и Фёдора (1598) правящая династия пресеклась, на сцену выдвинулись второстепенные боярские роды — Юрьевы, Годуновы.
Три года, с 1601 по 1603 были неурожайными, даже в летние месяцы не прекращались заморозки, а в сентябре выпадал снег.
1610—1613 — семибоярщина (Мстиславский, Трубецкой, Голицын, Оболенский, Романов, Лыков, Шереметев). Смутное время было закончено с большими территориальными потерями для Руси. Смоленск был утрачен на долгие десятилетия; западная и значительная часть восточной Карелии захвачены шведами. Не смирившись с национальным и религиозным гнётом, с этих территорий уйдёт практически всё православное население, как русские, так и карелы. Русь потеряла выход к Финскому заливу. Шведы покинули Новгород лишь в 1617 году, в полностью разорённом городе осталось только несколько сотен жителей.

Смутное время привело к глубокому хозяйственному упадку. Во многих уездах исторического центра государства размер пашни сократился в 20 раз, а численность крестьян в 4 раза

Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.