Нужно составить подробный план для пересказа
Буду благодарна тем, кто это сделает Нужно составить подробный план для пересказа Буду благодарна тем Нужно составить подробный план для пересказа Буду благодарна тем Нужно составить подробный план для пересказа Буду благодарна тем Нужно составить подробный план для пересказа Буду благодарна тем,">

На зламі XVIII—XIX ст. перед українською культурою постають нові завдання, першочерговим з яких було пробудження національної самосвідомості українців.

Українську літературу цього періоду називають новою. Порівняно з давньою у ній з’являються нові теми, нові герої, вона написана живою народною мовою. Становлення нової літератури було частиною національно-культурного відродження України, формування національної ідеї.

Національна ідея — стратегічне бачення розвитку народу, держави, що спирається на спільні культурні традиції та цінності.

За відсутності української держави література була спрямована на захист прав й інтересів народу. Саме цим пояснюється переважання в новій українській літературі громадянських мотивів.

Основними художніми напрямами, що знайшли відображення в українській літературі та мистецтві кінця XVIII — першої половини XIX ст., були класицизм і романтизм.

Романтизм (від фр. romantisme) — ідейно-художній напрям, який висував на передній план індивідуальність, наділяючи її ідеальними рисами й прагненнями.

Розвиток традицій класицизму був пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського. У дусі романтизму писали члени «Руської трійці» — Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич, на Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму в літературі Наддніпрянщини стала творчість Т. Шевченка, П. Куліша.

Характерною особливістю українських літераторів було те, що вони зосередили свою увагу на двох важливих темах: народної культури та історичного минулого (насамперед козацького) України.

С конца X в. началось ослабление власти германских императоров, несмотря на все их попытки лавирования между различными группами феодалов. Вместе с тем германские императоры потерпели крах и во внешней политике на востоке. Захваты славянских земель оказались непрочными. Славянские племена лютичей и бодричей в конце X и начале XI в. вернули себе почти все свои земли. Уничтожая основанные немецким духовенством церкви и укреплённые пункты (бурги) , они завоевали даже ряд владений на левом берегу Эльбы. Созданная при Оттоне I система марок и епископств была разрушена. Попытки германских феодалов вновь захватить славянские земли в середине XI в. разбились о стойкое сопротивление славян, в частности лютичей, которые в 1055 г. нанесли тяжкое поражение представителю новой, Франконской династии на германском престоле — Генриху III (1039—1056). Такой же крах потерпели попытки Генриха III завоевать Венгерское королевство, а Чехию ему удалось поставить лишь в номинальную зависимость от империи. Процесс дальнейшего закрепощения свободных крестьян феодалами и непрерывное усиление феодальной эксплуатации неизбежно вели к обострению классовой борьбы в Германии. В 1073 г. разразилось Саксонское восстание. Саксонские события, во время которых выдвинулся королевский министериалитет в качестве нового претендента на участие во взимании феодальной ренты, привели к тому, что в Германии выявились враждебные друг другу группы феодалов.