5*.Расставьте в хронологической последовательности события истории Древнего рима.
Установление господства Рима над Италией
Борьба за земельный закон братье Гракхов
Битва при канах
Нашествие галлов
Запрет долгового рабства
Возникновение республики
Восстание спартака

Імперія карла великогочас найбільшої могутності франкської держави припадає на правління сина піпіна короткого —  карла великого  (742-814).внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності.карл перейшов у наступ на арабську іспанію. правда, його перший похід в іспанію (778) не був успішним.надалі франки методично просувалися на південь від піренеїв. у 801 р. в арабів була відібрана барселона на території північно-східної іспанії заснована іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці.за карла великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до франкської держави  саксонія.внаслідок багатьох воєн кордони франкської держави значно розширилися. за площею держава франків наближалася до старої західної римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності.королівський титул більше не задовольняв франкського короля. карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа лев iii, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до карла, у якого шукав захист. карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на рим. у подяку за цю папа наприкінці 800 р. в соборі св. петра в римі вінчав франкського короля імператорською короною. так була встановлена нова імперія на заході.  ця подія викликала конфлікти між карлом і візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого риму.в останні роки життя карл обрав постійним місцем перебування свою нову столицю ахен. головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень.на початку ix ст. карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі держав в ії; його заступництва шукали королі шотландії , вожді племінних ірландських князів.однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. створена шляхом завоювань, вона булі надзвичайно різноманітна за етнічним складом. крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої галлії до імперії карла великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні   та ін.кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. тому карл великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний різ туди, де виникала реальна загроза відпадання тієї або іншої території. з часом утримувати завойовані племена і народності ставало все важче. неміцні, суто зовнішні зв'язки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії карла великого

К середине 1840-х годов во Франции наметились признаки социального и экономического кризиса. Несмотря на продолжающийся промышленный подъём, участились массовые банкротства, увеличивалось число уволенных и безработных, постоянно росли цены. В 1845—1847 годах страну постигли тяжёлые неурожаи. «Король-буржуа» , «народный король» Луи-Филипп уже не устраивал не только простолюдинов (легенды о его «простоте» и популистские прогулки по Елисейским полям без охраны с зонтиком под мышкой быстро надоели простому народу) , но и буржуазию. Прежде всего её разозлило введение избирательного права, при котором голоса были более не равны, а взвешивались в зависимости от доходов голосующего, что на практике уменьшало влияние буржуазии на законодательство. Луи-Филипп покровительствовал только своим родственникам и друзьям, погрязшим в финансовых аферах и взятках. Всё внимание правительства было обращено на денежную аристократию, которой король отдавал явное предпочтение, чем простому народу: на высших чиновников, банкиров, крупных торговцев и промышленников, для которых были созданы самые благоприятные условия в политике и бизнесе. Повсеместно распространилось убеждение, что избирательная система должна быть изменена. В палате депутатов всё чаще звучало требование расширить избирательное право на всех налогоплательщиков, но король упорно отвергал всякую мысль о политических изменениях. Эти настроения в нём поддерживал самый влиятельный министр последних семи лет его царствования — Франсуа Гизо, ставший в 1847 году во главе кабинета. На все требования палаты снизить избирательный ценз он отвечал отказами.