Первая половина XIX в.- яркий и сложный период в истории России, в том числе и в истории развития ее культуры. Подобно тому как во Франции накануне буржуазной революции конца XVIII в. появилась целая плеяда блестящих мыслителей и ученых, так и в России накануне падения феодализма выдвинулась плеяда великих ученых, писателей, художников. Своим творчеством они народу найти путь в будущее, приближали это будущее, будили в народе новые гигантские силы.
Во всех отраслях науки шла упорная борьба против старых, обветшалых теорий, тормозивших развитие науки, против суеверий и предрассудков, против религии, которая сковывала человеческую мысль. Эта борьба принесла великие результаты.
Несмотря на гнет царизма, русский народ и другие народы России достигли в науке, литературе и искусстве крупных успехов. Русская культура заняла выдающееся место в мировой культуре. Главным ее содержанием была борьба за свободу и счастье народа, за социальное переустройство общества на началах равенства и братства, за раскрепощение человеческой личности. Передовая русская культура отличалась богатством идейного содержания, благородством и величием целей
Придушивши повстання сипаїв, Велика Британія провела деякі реформи, метою яких було усунення всього того, що викликало найбільше обурення Індійців. У 1858 р. було ліквідовано Ост-Індську компанію. Індія перейшла під владу корони. Генерал-губернатор Індії почав називатися віце-королем. Політику колоніального управління проводила Рада міністрів. У 1876 р. королева Вікторія стала імператрицею Індії.
Після придушення повстання сипаїв у країні англійська влада прийняла закон про постійну оренду. За цим Законом селянин-орендар міг стати власником орендованої землі, якщо міг довести в суді, що саме цей наділ він постійно орендував упродовж не менш як 13 років. Цей закон упорядковував заплутану і складну систему аграрних відносин, створену колонізаторами на основі збереження селянської громади і традиційної державної власності на землю. За законом землевласник - заміндар здавав землю частинами в оренду посередникам. Із них (постійних орендарів) бралася рента за розмірами, встановленими законом. Своєю чергою, постійні орендарі здавали землю селянам у суборенду, беручи плату за неї довільно.
