Прочтите отрывок из воспоминаний маршала A.M. Василевского и укажите, о подготовке к какой наступательной операции идет речь. «Советское командование оказалось перед дилеммой: наступать или обороняться? Были внимательнейшим образом проанализированы все возможности, изучены все варианты действий. Принять единственно правильное решение коллективный разум, творческий труд опытных, умудренных двумя годами войны военачальников и штабов... Анализируя разведывательные данные о подготовке врага к наступлению, фронты, Генеральный штаб и Ставка постепенно склонялись к идее перехода к преднамеренной обороне...» 1) 2) 3)

точно такое же как и сопротивление набегам печенежских орд в 9-10 веках. По своему размаху удар монголов по Европе был даже слабее, чем наступление гунов шестью веками раньше. Такой грандиозной битвы с ордами Аттилы, как битва на Каталунских полях, или сражения с печенегами под Андрианоплем, Европа 13 века не знала. Намерение папы Р объявить против монголов крестовый поход практически никакими документами не подтверждаются. В этой истории много раздуто. Но известно, что во время похода Батыя по северной Руси Западная Русь продолжала с жаром междоусобные войны, о которых писали даже в Англии с очень серьезным интересом. А с учетом того, что сами монголы пришли на Запад от той же междоусобицы и всего за нсеколько лет преодолели такое безумное расстояние, можно прийти к выводу, что их орды по численности заметно уступали ордам половцев 12 века.

Відповідь:

надіюсь до Пояснення:

Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.

Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав  би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].