м'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.
Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.
Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.
З чого ж складався цей предфілософський шлях?
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною спустошеністю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.
У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.
Завершение процесса объединения русских земель вокруг Москвы в централизованное государство приходится на годы правления Ивана III (1462-1505) и Василия III (1505-1533).
Иван III. Слепой отец Василий II рано сделал своего сына Ивана III соправителем государства. Он получил престол, когда ему было 22 года. За ним установилась слава расчетливого и удачливого, осторожного и дальновидного политика. В то же время отмечено, что он не раз прибегал к коварству и интригам. Иван III - одна из ключевых фигур нашей истории. Он первым принял титул "Государь всея Руси". При нем двуглавый орел стал гербом нашего государства. При нем был возведен сохранившийся до наших дней красный кирпичный Московский Кремль. При нем было окончательно свергнуто ненавистное золотоордынскос иго. При нем в 1497 г. был создан первый Судебник и стали формироваться общегосударственные органы управления страной. При нем в только что отстроенной Грановитой палате принимали послов не из соседних русских княжеств, а от римского папы, германского императора, польского короля. При нем в отношении нашего государства стали использовать термин "Россия".
Объединение земель северо-восточной Руси. Ивану III, опираясь на мощь Москвы, удалось практически бескровно завершить объединение северо-восточной Руси. В 1468 г. было окончательно присоединено Ярославское княжество, чьи князья стали служебными князьями Ивана III. В 1472 г. началось присоединение Перми Великой. Еще Василий II Темный купил половину Ростовского княжества, а в 1474 г. Иван III приобрел оставшуюся часть. Наконец, Тверь, окруженная московскими землями, в 1485 г. перешла к Москве, после того как се бояре принесли присягу Ивану III, подошедшему к городу с большим войском. В 1489 г. в состав государства вошла Вятская земля, важная в промысловом отношении. В 1503 г. многие князья западных русских областей (Вяземские, Одоевские, Воротынские, Черниговские, Новгород-Севсрские) перешли от Литвы к московскому князю.
Присоединение Новюрода. Независимой oi московскою князя оставалась Новгородская боярская республика, обладавшая еще значительной силой. В Новюроде в 1410 г. произошла реформа посад-нического управления: усилилась олигархическая власть боярства. Василий Темный в 1456 г. установил, что князь является высшей судебной инстанцией в Новюроде (Яжелбицкий мир).
Опасаясь потери своих привилегий в случае подчинения Москве, часть новгородского боярства во главе с посадницей Марфой Борсц-кой заключила соглашение о вассальной зависимости Новгорода от Литвы. Узнав о сговоре бояр с Литвой, Иван III принял решительные меры к подчинению Новюрода. В походе 1471 г. участвовали войска всех подвластных Москве земель, что придало ему общерусский характер. Новгородцев обвиняли в том, что они "отпали от православия к латинству".
Решающее сражение произошло на реке Шслони. Новгородское ополчение, имея значительное превосходство в силах, сражалось неохотно; москвичи же, по словам близких к Москве летописцев, "как львы рыкающие", набросились на противника и более 20 верст преследовали отступающих новгородцев. Окончательно Новгород был присоединен к Москве через семь лет, в 1478 г. Из города был увезен в Москву вечевой колокол. Противников Москвы переселили в центр страны. Но Иван III, учитывая силу Новгорода, оставил за ним ряд привилегий: право вести сношения с Швецией, обещал не привлекать новгородцев к несению службы на южных границах. Городом теперь управляли московские наместники.
