Екатерина 2 была очень умным и воспитанный человеком. Править она начала когда в 1762-ом году в результате заговора гвардейских офицеров, в котором принимала участие сама Екатерина. Она сделала и изменила очень многое в России как в торговле, образовании, и в модернизации армии страны так же. Но по конкретнее она открыла в городах разные училища, сделала крестьян крепостными, сделала приют для сирот, и при ней Россия утвердилась на Чёрном и Азовских морях.
Вопщем сделала то что сейчас представить Российскую Федерацию невозможно!
Козаки жили на багатих землях: глибокі чорноземи, просторі пасовища, луки, численні заводнені балки, дрібнолісся. Ці землі приваблювали до себе українців-землеробів. І хоч переважна більшість козаків займалася військовою справою, брала участь у сухопутних і морських походах, на Запорожжі була ціла група козаків, які звалися “гіздюками”,”сиднями”, або гречкосіями. Вони жили по зимівниках, селах і бурдюгах, займалися хліборобством. Землю вибирали біля річки, по схилах балок і в долинах. Запорожці сіяли гречку, ячмінь, овес і горох, рідше — жито й пшеницю. Зерно зберігали у спеціально викопаних ямах-погребах. Стінки і дно погребів обмазували рідкою глиною, просушували і добре випалювали. З городини запорожці вирощували капусту, огірки, кавуни, дині, редьку, буряки, кукурудзу, цибулю, часник, гарбузи, тютюн і т. ін.
Найважливішою галуззю запорізького господарства було скотарство. Запорожці розводили коней, велику рогату худобу, свиней, знали й вівчарство. Для рибного промислу на Дніпрі, Південному Бузі з їхніми лиманами, косами, озерами та на Азовському морі були влаштовані спеціальні заводи з куренями для проживання взимку. Найвідомішим з них був Гард на Південному Бузі. Просолену і в’ялену рибу запорозькі промисловці продавали приїжджим українським, польським чумакам, грецьким, вірменським і турецьким купцям.
Значною промисловою галуззю було мисливство. Полювали переважно На лисицю, хутро якої цінувалося надзвичайно високо. Займалися також птахоловством і бджолярством. З меду запорожці готували напої, а з воску робили свічки для січової церкви, а також для монастирських і парафіяльних Церков.
З історією козацьких часів пов’язують і чумацький соляний шлях, який вів з району Хаджибейських озер (поблизу сучасної Одеси) і з Криму в центральні райони України. Цей Солоний торговельний шлях використовувався ще за часів Київської Русі. У XV-XVII ст. Й пізніше торгівлю сіллю вели чумаки. Історичні джерела пов’язують чумацтво з козаками, які мешкали поблизу соляних озер, були добре озброєні і могли розвивати чумацький промисел в умовах безперервної боротьби з турецько-татарською агресією. На промисел чумаки їздили волами, запряженими у вози. У валці було від 10 до 150 возів. Чумаки самі добували й вантажили сіль. Нерідко їм доводилося зі зброєю в руках відбиватися від татар. З історичних джерел відомо, що чумакували не тільки рядові козаки, а й сотники, значкові та військові товариші.
У Запорізькій Січі жили різні майстри: котлярі, пушкарі, ковалі, слюсарі, шевці, кравці, теслярі. Проживаючи у передмісті Січі, вони були приписані до куренів, як і інші козаки. За межами Січі мешкали кушніри і ковалі.
Знали козаки й торгівлю з іншими державами. Цьому сприяло вигідне географічне положення Січі. Козаки володіли землями вздовж Дніпра з його широким і глибоким лиманом.
