Відповідь:
Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Литовські племена, що займали лісисті місцевості в басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не мали власної державної організації. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого – напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких лицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг (1230–1236 pp.), який у середині XIII ст. об'єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною західноруських (білоруських) земель. На початку 1260-х pp. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Пояснення:
территория Орды была просто раз и навсегда поделена на улусы определенными границами, которые запрещено было менять. Реформа власти подразумевала также и введение и новых должностей:
Верховным правителем считался хан улуса, и он назначался великим правителем Золотой Орды.
Вслед за ханом, сразу же следовала должность улусбека, то есть, управляющего.
Далее, следовали более мелкие должности, к примеру, визири.
Золотая Орда всегда была полувоенным, а не светским государством, потому и должности военные с административными представляли собой единое целое. Правитель, по определению, должен был быть полководцем, и никак иначе. Вторжение на Русь было осуществлено уже в 1235 году, после сбора общего курултая, то есть, совета старейшин.
