kristina33452
07.08.2022 22:12

Қазақ қоғамында сепаратзмнің күшеюіне не әсер етті​

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
RomeTo
15.12.2022 17:48

ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.

Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.

Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.

У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.

Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.

У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва

Скорочено неможливо написати, тут саме головне

0,0(0 оценок)
Ответ:
enotkcovi
04.07.2022 07:33
Биография князя Ивана Калиты

Князь Иван Данилович Калита (предположительно 1283 – 1340 гг.) – с 1325 г. великий князь московский, с 1328 г. великий князь владимирский. Своей деятельностью он заложил прочную основу будущего политического и экономического могущества Москвы. Прозвище, Кошель (Калита), князь получил за невероятное богатство и щедрость.

Юность Ивана Даниловича Калиты в тени его старшего брата – Юрия Даниловича, московского князя. Хотя после того, как Юрий уехал в Новгород, в 1319 г. получив в Орде ярлык на великое княжение, Москва оказалась в распоряжении Калиты. Но унаследовал Иван Москву только в 1325 г. по завещанию, оставшемуся после смерти брата.

Князь Иван Калита показал себя упорным в достижении поставленных целей, жестким и хитрым политиком. Правление Ивана Калиты привело к возвышению Москвы над остальными княжествами Руси. Князь часто ездил в Орду, что принесло ему доверие и расположение правившего в то время хана Узбека. Если остальные княжества страдали под гнетом ордынских баскаков, то земли московские, остававшиеся относительно спокойными, постепенно стали пополняться людьми, переселявшимися туда из других местностей.

Перевод в Москву митрополичьей кафедры в 1325 г., сделал ее не только важным экономическим центром, но и духовной столицей русских земель. Князь Иван 1 прекрасно умел пользоваться обстоятельствами, что позволяло ему оказывать влияние на других правителей русских земель и успешно расширять собственные владения.

Соперником Калиты был князь тверской Александр Михайлович. В 1327 г. в Твери был убит посол ордынского правителя Чолхана. И Калита, узнав об этих событиях, сразу же отправился в Орду, чтобы выразить готовность в расправе над виновными. Это изъявление преданности привело к тому, что Узбек даровал Ивану Калите ярлык на великое княжение, право собирать самостоятельно дань для отправки в Орду и 50 тыс. войска. Объединив это воинство с ратью Александра Васильевича, князя Суздальского, Калита разгромил Тверь, а довершили дело отряды ордынских баскаков. Тверской князь был вынужден бежать сначала в Новгород, а затем в Псков и дальше, в 1239 г., в Литву. Разоренный город был отдан его брату Константину.

Князь Иван Калита дважды был женат. В 1332 г. женился на Елене, а позднее на Ульяне. От двух жен он имел 7 детей. Дочерей выгодно выдал замуж за Ярославского и Ростовского князей. Причем условием их замужества была возможность самовластно распоряжаться уделами зятьев. Подчинил Иван 1 и Рязань, а так же, Углич (методом купли). Пытался присоединить Новгород, начав против него военные действия. Но, это предприятие оказалось не слишком удачным для Калиты и князю пришлось заключить мир. В 1340 г., вполне возможно, по приказу ордынского хана, войско было отправлено в земли непокорного Смоленского князя Ивана Александровича. Земли Смоленска были опустошены московскими воинами и отрядами ордынцев. Позже Александр, приехавший в Орду в надежде примериться с ханом, был казнен вместе с сыном Федором.

Умер Иван 1 Калита в 1340 г., а на московский престол взошел его старший сын Симеон Иванович Гордый.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота