Объяснение:
Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.
Реформация в Европе ознаменовала собой борьбу с обширными владениями церкви, с большими доходами от эксплуатации крестьян и горожан, с богатском священников, с падением авторитета церкви с ее моральным разложением, с продажей индульгенций и должностей, а также с тем, что церковь при таком богатстве и произволе требовала от прихожан быть неприхотливыми и скромными, хотя сама вмешивалась во внутренние дела государства.
Общество было этим недовольно, и поэтому в 1517 году Мартин Лютер выступил с критикой церкви. С этого выступления в Германии началась Реформация и распространилась по всей Европе.
На основе Реформации сложился протестантизм – это новое направление в христианстве, которое отказывалось от роскоши и богатства церкви. Протестантизм нашел сочувствующих быстро, так как общество мечтало отменить феодальные повинности, освободить крестьян, закрыть монастыри, провести секуляризацию земель, освободить светскую власть от церкви. Протестантизм утверждал, что человеку не нужен посредник между ним и богом, то есть священники и церкви не нужны. Протестанты отказались от всех тинств кроме крещения и причащения.
Основные течения протестантизма: лютеранство (основоположником был Мартин Лютер: нельзя отпускать грехи без покаяния, запрещено брать деньги за покаяние; ликвидировано папство, богослужения проводились на родном языке), кальвинизм (основоположник – Жан Кальвин: в Англии были представлены пуританами, во Франции – гугенотами: полностью отрывались от католиков, считали, что в рай попадает только тот, кто много работает и наживает богатства; бедность – не святость, лень и щедрость - пороки), анабаптизм (основоположником был Томас Мюнцер, были уверены, что могут свергать недостойных правителей, перераспределять богатства и устанаовливать законы).
Обратный процесс – борьба католической церкви с Реформацией – называется Контрреформацией. Ее целью было укрепление основ католичества, власти Папы Римского.
