У 50-60-х pp. XIX ст. Англія дотримувалася принципів зовнішньої політики, що були напрацьовані ще в попередньому столітті. її головною метою було збереження і примноження економічної та політичної могутності держави.
Провідником англійського зовнішньополітичного курсу став Генрі Пальмерстон (1784-1865). Він одержав освіту в університетах Единбурга і Кембриджа та понад півстоліття знаходився серед най впливовіших лідерів Англії. Г. Пальмерстон поєднував у собі риси аристократа і державного діяча, прихильника лібералізму всередині країни й жорстоких методів у зовнішній політиці. Він зумів накинути англійському суспільству думку про вищість Англії, про її особливу роль у міжнародних відносинах. "Британський підданий у будь-якій країні може бути впевненим, що пильне око і сильна рука Англії захистять його від несправедливості та образи", - підкреслював Г. Пальмерстон. Найсильнішим аргументом британського уряду в суперечках була військова могутність, насамперед флот.
Після закінчення війни небезпечним противником Англії стала Франція. Заради зміцнення власних позицій Англія виявила зацікавленість в об'єднаній Італії, яка могла створити противагу Франції. На словах підтримуючи Польщу в її боротьбі проти російського царизму і Данію, до якої вторглася Пруссія, уряд Пальмерстона не бажав ризикувати життям жодного англійського солдата.
Увагу Англії привертала громадянська війна у Сполучених Штатах Америки. Великі підприємці, земельна аристократія підтримували Південь. Пальмерстон уважав, що там має постати окрема держава. Але багато хто в Англії розумів, що війна між Північчю і Півднем у США є битвою між демократією та системою рабства. Перемога Півночі показала неспроможність Англії проводити всеосяжну політику, бути "володаркою світу".
Производство войлока – это сложный процесс, требующий определенных навыков. Он состоит из несколько этапов: заготовка шерсти, раскладка ее на циновке, впрыскивание горячей воды, утрамбовка, получение готового войлока.
Для окраски шерсти в различные цвета казахи вплоть до середины XIX в. пользовались красителями, которые вываривали из различных растений, корней и минеральных солей. Со второй половины XIX в. в Казахстан начали завозить анилиновые красители, которые постепенно вытеснили природные.
В изготовлении войлочных изделий принимали участие не только женщины одной семьи, но и жители аула.
Первейшая необходимость в жизни кочевника – создание различных частей войлочного покрытия юрты, бывшей на протяжении ряда столетий основным жилищем казахов.
Кроме того, из войлока делали потники (токым) под седла, шили войлочные головные уборы (калпак), плащи (кебенек), войлочные чулки для сапог (байпак), ухваты для казана (кол кап).
Но основная масса войлочных предметов использовалась во внутреннем убранстве юрты, дома. Эти предметы являлись образцами декоративно-прикладного искусства казахов.
