починаючи з 1474 p., коли татари пограбували кам'янець, дунаєвець, галич і захопили 40 тисяч полонених, європейські та вітчизняні літописи й хроніки були наповнені повідомленнями про безкінечні бідування і грабунки, що приносили турки і татари в україну. у 1482 р. кримський хан з намови московського великого князя івана третього з великою ордою дійшов до києва, що був суперником москви, і «град взяв і огнем сожже. полону безчисленно взя, а землю києвську учинила пусту».
турки і татари вихором налітали на українські села і міста, палили їх, старих людей вбивали, а дітей, жінок і чоловіків забирали в полон - ясир. у 1498 р. з галичини і поділля вони забрали 100 тисяч людей. весь південь україни вони прагнули перетворити у «дике поле».
, грабіжники зв'язували захоплених арканом за шию та руки і під удари та посвист нагайок гнали до криму. полонили перш за все молодих селян, а також ремісників, купців. на кордоні ханства ясир ділили - розлучали рідних, б'ючи сильних і вбиваючи тих, котрі ослабли.
страхіття татарської навали стали особливістю життя україни, що потерпала від них протягом чотирьох століть. польсько-литовські урядовці, які володіли українськими землями, не захищали їх від татар, a інколи й продавали цілі округи для пограбування. це змушувало місцеве населення озброюватися та організовувати самооборону і розвідку. по всій україні на високих місцях були встановлені стрімкі вежі із смоляними діжками. у разі небезпеки смолу на вежах запалювали, і великі території відразу дізналися про прихід татар. попередження надавало змогу населенню міст і сіл вчасно організовувати самооборону
