1. Король Хлодвиг.
Почему принятие христианства укрепило власть Хлодвига? Чем он рисковал, отказываясь от язычества и заставляя свой народ креститься?
Причиной укрепления власти Хлодвига после принятия христианства было то, что до прихода франков власть в Галлии принадлежала не столько имперскому правительству, сколько епископам. Хлодвиг относился к Церкви милостиво, а затем и сам принял христианство и весь свой народ заставил креститься, чем получил поддержку христианских епископов, а значит и галло-римлян.
Хлодвиг рисковал, во-первых, тем, что его народ мог оказать сопротивление и восстать против короля, а во-вторых тем, что король мог попасть под контроль епископов.
2. От Меровингов – к Каролингам.
1. В чём значение военной реформы Карла Мартелла?
Карл Мартелл создал конное войско, но снаряжение и боевой конь стоили дорого, поэтому воины получали от короля и майордома большие участки земли с крестьянами, которые стали на них работать. За это они должны были по первому требованию являться в королевское войско на хороших конях, в наилучшем вооружении, в сопровождении оруженосцев и слуг.
Главное значение этой реформа было в том, что в 732 г. в битве при Пуатъё Карл Мартелл сумел разбить арабов и остановил их завоевания в Европе.
2. Почему ослабла власть последних Меровингов?
Власть Меровингов ослабла потому, что им надоело воевать и править. Они стали предпочитать государственным делам охоту и пиры. Поэтому их прозвали «ленивыми королями». Свои обязанности они поручили майордому – управляющему дворцом. Позже один из майордомов – Пипин Короткий – сверг династию Меровингов.
3. Король франков и папа римский.
1. Какие выгоды получала Церковь, обращая в христианство новые народы?
Благодаря обращению в христианство новых народов церковь расширяла и укрепляла свою власть. Союз с франками папе римскому отстоять свою независимость в борьбе с лангобардами и получить новые богатства.
2. Какую пользу франкам и папам приносил союз между ними?
Благодаря союзу франков с папой римским, были расширены владения франкских государей на восток - по правому берегу Рейна, а папы римские смогли закрепить там, среди новообращённых христиан – германцев свою религию.
Га́лицько-Воли́нське князівство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
