Автомобиль движется из состояния покоя с ускорением 4 м/с2 в течение 3 секунд.
Какова конечная скорость автомобиля?
Скорость автомобиля:
?-м/с
Чему равен пройденный путь автомобиля?
Пройденный путь:
? -м​

К началу XVIII века Россия по-прежнему продолжала отставать в технико-экономическом и культурном отношении от уровня, достигнутого ведущими европейскими странами, вступившими в мануфактурный период развития капитализма. В этом проявлялись неопределенные последствия татаро-монгольского нашествия, последующего господства Золотой Орды и Смутного времени.

Система зрелого феодализма в России установилась тогда, когда в Европе начался переход к капитализму. В этот период в России мануфактуры только зарождались, а капиталистические среди них составляли незначительную часть. В результате Россия производила меньше промышленной продукции, чем любая из ведущих европейских стран (Англия, Франция и др.).

Тем не менее Россия в первой половине XVIII века сумела занять достойное место в системе европейских государств. Она превратилась в великую державу с эффективной экономикой, мощной армией и современным морским флотом, высокоразвитой наукой и культурой. Поэтому первая половина XVIII столетия, связанная с петровскими преобразованиями всего строя Русского государства, занимает особое место в истории предпринимательства. Именно с этого времени начинается «мануфактурный» период в истории русской промышленности, который в условиях крепостного хозяйства затянулся до половины XIX века, когда эта крепостная мануфактура превратилась в капиталистическую мануфактуру, а затем в капиталистическую фабрику.

Через крутую ломку Петром старого государственного и общественного строя создавались политические, военные и материальные предпосылки «европеизации Московии» и превращения ее в европейскую империю. Наиболее плодотворной была деятельность Петра I по развитию крупной промышленности. За время его царствования в России было создано 200 промышленных предприятий, в тои числе 52 предприятия черной и 17 – цветной металлургии, 15 – суконной промышленности, 8 – полотняно-парусной, 9 – шелкоткацкой, 6 – писчебумажной, 14 – кожевенной и т.д.

Очень трудно оценить все преобразования Петра I. Диапазон характеристик имеет противоположенную полярность – от Петра Великого до Антихриста. Однако никто не отказывается признать результаты тех изменений, которые внес в жизнь России этот царь. Уже давно стало понятно, что путь, проложенный Петром, все равно был бы пройден Россией. Самое главное заключается в том, что впервые после крещения Руси в Х веке Петр I осуществил энергичную попытку приблизить страну к европейской цивилизации

Популярність Конфуція, що зростала та поширювалася протягом двох з половиною тисячоліть, стала причиною виникнення багатьох легенд, які слід відрізняти від фактів його життя. Першу біографію Конфуція (разом із понад 100 інших біографічних описів) склав Сима Цянь («Ши цзі», гл.47 孔子世家), який жив близько 500 років пізніше за Конфуція. Ця біографія поєднує факти що збереглися у попередніх текстах (наприклад, «Мен-цзи», «Чжуан-цзи») та намагається уникнути суперечностей, які вже тод ігалися. Оскільки за часів Сима Цяня конфуціанство вже отримало статус державної ортодоксії, біографія очікувано уміщує прикраси та перебільшення. До того ж, ймовірно що у виведенні ідеалізованого образу Конфуція Сима Цянь переслідував особистий інтерес, оскільки його «Історичні записи» багаторазово натякають на те, що автор сприймає себе як невизнанного «другого Конфуція».[2]

Більш достовірними джерелами є «Цзо чжуань» (коментар до хроніки Чуньцю, яка була складена на батьківщині Конфуція) та «Лунь юй» (записи розмов та доповіді про поведінку філософа, що залишили його учні). Складність вживання цих джерел у тому, що обидва — продукти поступового формування, що відбувалося протягом близько трьох століть після смерті засновника вчення. Кілька інших джерел щодо життя Конфуція були складені ще пізніше та носять агіографічні риси.

Маючи на увазі біографію від Сима Цяня та версію «Аналектів», утворені у Західній Хань, Нилан та Вілсон зауважують: «Щодо сутністі життя та вчення Конфуція у 100 році до н. е. сперечалися так само гаряче, як і тепер».[3] Відомий китайський історик першої половини 20 ст. Ґу Цзєґан визначив, що кожна ера китайської історії мала «власного» Конфуція, і навіть декілька різноманітних «Конфуціїв» одночасно.[4]