1. укажите даты событий и правителя, в период правления которого произошло данное событие : 1) введение заповедных. 2) заключение "вечного мира" между россией и речью посполитой. 3) деулинское перемирие. 4) соляной бунт. 5) смерть царевича дмитрия в угличе. 6) стоглавый собор. 7) столбовский мир. 8) учреждение патриаршества. 9) смоленская война. 10) восстание болотникова. 11) вхождение в состав россии и левобережной украины. 12) соловецкое восстание. 13) издание новоторгового устава. 14) созыв первого земского собора. 15) нерчинский договор. 16) создание единой денежной системы в россии. 2. укажите правителей с правления от ивана грозного до михаила романова. 3. каковы были результаты внешней политики ивана грозного. 4. укажите результаты смуты. 5. укажите термины, которые относятся к россии 16 века: уложение в службе, стрельцы, дворяне, полки нового строя, губные старосты, ясак, засечные воевода. 6. дайте определение понятиям: сословно-представительная монархия, воевода. 7. участниками каких событий были следующие представители: мстиславский, поярков, адашев, ляпунов, ромодановский, дежнёв, выродков, минин. ​

Вдревней греции и риме сложилось общество, не похожее на общества других стран древности. древние греки называли его словом «полис» и видели в наличии у себя именно такого общества главное отличие эллинов от варваров, полиса не имевших. вслед за учеными xix века слово полис часто переводится как город-государство. в связи с этим главная особенность античной жизни заключается в том, что каждый город был самостоятельным государством, жившим по своим собственным законам (автономия) . важнейшей его характеристикой выступает наличие акрополя, стен, агоры, общественных зданий и т. п. при этом обращают особое внимание на то, что античный город в своей основе был не промышленным (ремесленным) или административным центром, а поселением земледельцев, созданным для обороны от врагов. позднее в большинстве полисов сельское хозяйство преобладало над ремеслом, а земледельцы были основой античного общества, наиболее почтенной его частью.  одновременно с таким пониманием полиса современные ученые возвращаются к представлениям о нем самих древних греков, которые считали, что полис - это не стены, а, прежде всего люди, гражданский коллектив. римляне называли свое общество объединением граждан (civitas от латинского слова civis - гражданин) или просто римским народом (populus romanus). поэтому слово полис можно переводить как гражданская община.  полис представлял собой как бы единство в трех лицах: государство, город, община. недаром у индоевропейских предков античных народов числу «три» придавалось магическое значение. правда, в последнее время появилась тенденция рассматривать античную гражданскую общину как догосударственное образование. такой подход плодотворен тем, что позволяет обосновать уникальные особенности античной общественной жизни и культуры растянутостью периода становления зрелой государственности.  важнейшую, определяющую все стороны общественной жизни черту античной государственности составлял ее общинный характер. сравнительно небольшие размеры первоначальных античных городов, возникших для охраны от соседей собственных земельных угодий, определяли ценность для общества каждого его члена. поэтому существовала целая система взаимных прав и обязанностей между обществом и личностью. важнейшими из этих взаимосвязанных прав-обязанностей были:   а) право на земельную собственность,  б) участие в защите родных рубежей,  в) участие в политической жизни, то есть в обществом.  человек, обладавший этими правами, считался гражданином. как и полис, античный гражданин был един в трех лицах: собственник, воин и обладатель политических прав (политика от слова «полис») . права гражданина были и его обязанностями, пренебрежение ими могло повлечь за собой лишение гражданства или другое наказание, связанное с поражением в правах. гражданский статус - одно из высочайших достижений античной цивилизации, повторенное лишь западноевропейским обществом нового времени. в других обществах древности и средневековья степень приобщения населения к собственности, военному делу и была обусловлена жестко фиксированным сословным статусом или приобщенностью к государственному аппарату. поэтому там единство общества отступало перед сословно-классовым делением. в античном гражданском коллективе само общество выступало в роли аппарата , сословное деление было лишь намечено, а равенство членов гражданской общины (то есть их единство) , наоборот, подчеркивалось правом и общественной психологией. небольшие размеры полисов позволяли сделать соблюдение прав и обязанностей внутри гражданского коллектива достаточно эффективным. сословно-классовое деление было, как бы выведено за пределы гражданского общества. 

Утворення блоків. На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни. Почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих проти не реального, а гіпотетичного (хоч і визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою кращою, а завоювання світового панування.

Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. Одночасно Бісмарк не полишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. було відновлено Союз трьох імператорів, а 1887 р. укладено російсько-німецький "перестрахувальний договір".

 Троїстий союзПроте це не виключало Росію з гурту головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на 5 років, який через кожні 5 років поновлювався і проіснував до 1915 р.

На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення, У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт. У 1892 р. підписали військову конвенцію, яку було ратифіковано 1893 р. Отже, в Європі утворилися два ворожих військово-політичні союзи.

Проте залишилась одна велика держава - Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику "блискучої ізоляції" (непряме втручання у справи європейських країн). "Єдиною турботою Англії" було розширення та утримання її колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904-1905 pp. перемогти її у війні.

Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту). Так англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах привело до перегляду зовнішньої політики Англії.

 Антанта8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. В ній розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція - право Англії на Єгипет. Ця угода дістала назву "Сердечної згоди" - Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905-1907 pp., які ослабили Росію, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента. Більше того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. Ініціаторами зближення між двома державами став міністр закордонних справ Англії Е. Грей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії О. Ізвольський. Це зумовило укладення 31 серпня 1907 р. англо-російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті. Так було завершено створення Антанти.

Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало. її уклали лише на початку Першої світової війни.