Давньоєгипетська мова відома вченим за величезною кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, що мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, що дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Одним з найвизначніших досягнень єгиптян була система писемності, яка могла передавати багато відтінків думок, складні рухи людської душі. Архітектура Стародавнього Єгипту відома за спорудами гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни. У Стародавньому Єгипті не було однієї загальної релігії, а була різноманітність місцевих культів, присвячених певним божествам. У галузі науки, медицини та математики Стародавній Єгипет досяг високого для свого часу рівня. Традиційний емпіризм, про що свідчать папіруси Едвіна Сміта і Еберса (бл. 1600 р н. е.), вперше з'явився в Стародавньому Єгипті.
Стародавній Єгипет залишив світовій цивілізації величезну культурну спадщину, твори його мистецтва ще в давнину вивозилися в різні куточки світу і широко копіювалися майстрами інших країн.
Давньоєгипетська мова відома вченим за великою кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Оскільки вона є мертвою мовою, то на зорі єгиптології існувала проблема її дешифрування, з якою успішно впорався французький учений Жан-Франсуа Шампольйон в 1822 році, за до двомовних греко-єгипетських написів. Сучасна наука відносить єгипетську мову до афразійської мовної сім'ї, всередині якої передбачається її близькість або до семітських, або до чадських мов. Формування мови відбувалося в Додинастичний період (бл. 5200-3000 роки до н. е.), коли з різних енеолітичних культур Єгипту починали виділятися протоєгипетські племена. Пізніше, протягом усього династичного періоду (тривалість близько 2700 років), мова єгиптян проходила різні етапи розвитку та трансформації, таким чином, мова носіїв, наприклад періодів Раннього і Нового царств, мала значні відмінності. З елліністичного періоду єгиптяни починали відчувати сильний вплив давньогрецької мови, пізніше, з приходом римлян — деякий вплив латинської. Після арабського завоювання останні носії єгипетської мови розчинилися в середовищі прибулого арабського населення долини і дельти Нілу, у якого вони переймали нову мову і звичаї. Виняток склала невелика частина єгиптян — копти, які використовували коптську мову, що була останньою стадією розвитку староєгипетської мови, і що стала згодом мовою релігійних церемоній (розвивалася від II століття, вважається мертвою від XIX століття).
Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, які мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, які дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е.[3] З цього періоду єгипетське письмо мало як знаки, які «зображували» слова, так і знаки, що позначали сполучення приголосних, ба більше, літерні знаки для окремих приголосних і узагальнені визначники, що зображально натякали, до якої галузі понять слово за змістом належить. Рахівники використовували величезні числа: 10000, 100000 і навіть 1 000 000, для яких були свої слова і знаки. Писемність єгиптян поділялась на декілька видів: ієрогліфіка — з безлічі зображень (ієрогліфів), ієратика — зі скорочених їх накреслень і демотика — зі ще більш спрощених, іноді й злитих знаків. Стародавні єгиптяни найчастіше писали горизонтальними рядками, справа наліво, рідше — зліва направо. Іноді писали вертикальними стовпцями, які завжди читалися зверху вниз. Незважаючи на переважний напрямок єгипетського письма справа наліво, в сучасній науковій літературі з практичних міркувань частіше прийняте написання зліва направо. Від єгипетської писемності походить мероїтське і коптське письмо (незначно). До середини 1-го тисячоліття всі види єгипетського письма зникли, найпізніший виявлений напис ієрогліфікою припадає на IV століття, а демотикою на V століття.
Одним з видатних досягнень стародавніх єгиптян була своєрідна система писемності, яка ділилася на три види написання: ієрогліфіку, від якої утворилася більш побіжна іератика, що розвинулася бл. 700 року до н. е. в ще швидший курсив з великою кількістю лігатур — демотику.
Єгипетське ієрогліфічне письмо використовувалося в Стародавньому Єгипті впродовж майже 3500 років, починаючи з рубежу 4-го і 3-го тис. до н. е. Ієратичне письмо застосовувалося для запису текстів єгипетською мовою. Це рання форма давньоєгипетського скоропису, що виник під час I династії при нанесенні ієрогліфічних знаків пензликом на папірус, остракони, камінь або шкіру, внаслідок чого знаки набули більш округлої, курсивної форми. Демотичне письмо застосовувалося для запису текстів на пізніх стадіях єгипетської мови.
В марте 1939 Гитлер предъявил Польше требование уступки порта Гданьска и предоставления Германии свободной связи с анклавом Восточной Пруссии по шоссе и железной дороге. Гитлер также приказал оккупировать порт Мемель (ныне Клайпеда), находившийся в Литве близ прусской границы. Франция и Великобритания, осознавая, что их прежняя политика умиротворения (см. статью о Мюнхенском соглашении) не принесла результатов, 31 марта 1939 года предупредили Гитлера, что вступятся за Польшу, если Германия осмелится на нее напасть.
Сталин был встревожен ухудшающейся международной ситуацией не меньше Франции и Англии. В апреле 1939 года он предложил этим двум странам вступить в союз с СССР, дабы воспрепятствовать германо-итальянской экспансии. Переговоры о нём продолжались все лето, но не дали результатов. Стороны одинаково не доверяли друг другу, а Польша отказалась предоставить свою территорию для размещения советских солдат. Понимая неизбежность вооруженного конфликта, Франция и Великобритания постарались ускорить своё перевооружение.
В мае Гитлер и Муссолини упрочили свой союз, подписав «Стальной пакт», по которому оба государства гарантировали друг другу поддержку в случае войны. Однако главную дипломатическую сенсацию Гитлер преподнес миру 23 августа 1939 года. Сталин, раздосадованный безрезультатными переговорами с Францией и Великобританией, решил принять противоположный внешний курс. Министры иностранных дел СССР и Германии, Молотов и Риббентроп, подписали в Москве пакт о ненападении. Согласно прилагавшемуся к этому пакту секретному протоколу, Польшу следовало поделить между Германией и Советским Союзом. Сталин ещё и получал свободу действий в Прибалтике, о чем он давно мечтал. Ликвидировав опасность военного столкновения с Советским Союзом, Гитлер отдал приказ своим войскам 26 августа напасть на Польшу.
Но в ночь с 25 на 26 августа, когда германские войска уже развертывались, занимая исходные позиции для нападения, Муссолини вдруг объявил, что Италия еще не готова к войне. Гитлер отправил приказ отменить наступление, который попал к передовым частям, уже когда они двинулись вперед. Собственно, несколько диверсионных групп все-таки перешли границу и начали мелкие бои с поляками. Возникшая, таким образом, оперативная пауза заронила у западных союзников крупицы надежды, что все-таки, возможно, войну удастся предотвратить. Они отчаянно и безуспешно стали уговаривать польское правительство пойти на переговоры с Гитлером, а также обратились к Муссолини, который хотел оттянуть вступление в войну, чтобы с его уладить дело миром.
Однако ничего из этой затеи не вышло. Гитлер уже принял окончательное решение. Вечером 31 августа 1939 он вызвал польского посла в Германии для короткой беседы. На следующий день на рассвете немецкие самолеты нанесли удар по польским объектам. Германская армия перешла границу, и второй раз за двадцать пять лет Европа оказалась охваченной пожаром большой войны – Второй Мировой.
