Перший етап (1340-1362 рр.) – проникнення литовців на українські землі. Для боротьби з Тевтонським орденом розрізнені язичницькі литовські племена в середині XIII ст. під керівництвом князя Міндовга об’єдналися у єдину державу – Велике князівство Литовське. За часів правління Міндовга (1230-1263 рр.) головним об’єктом литовської експансії стали західноруські (білоруські) землі. У часи його наступника – Гедиміна (1316-1341 рр.) до складу Литовської держави почалося приєднання (у 30-ті роки ХІV ст.) українських земель: Берестейської, Турово-Пінської, Прип’ятьської та інших. Внаслідок польсько-угорсько-литовської боротьби за галицько-волинські землі Польща отримує Галичину, Литва – Волинь. У 1355-1356 рр. він завоював Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р. захопив Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362 р. військо Ольгерда на р.Сині Води (притока південного Бугу) розгромило татарські війська, – Київщина, Поділля і Переяславщина остаточно відійшли до Литви. Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі (столиця – Вільно). Майже 90% населення становили русини, тобто українці та білоруси.
Другий етап (1362-1385 рр.) – утвердження литовського правління. Утвердження литовського правління на українських землях відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. майже до кінця ХІV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Тут збереглася стара система управління,
Третій етап (1385-1480 рр.) – посилення централізму у Литовській державі і ліквідація залишків автономії українських земель. Подією, яка докорінно змінила становище південно-західних руських земель, стала Кревська унія (1385 р.). Основними чинниками, які зближували інтереси правлячих кіл Литви та Польщі були як внутрішня нестабільність, так і зовнішня небезпека, зокрема загроза Тевтонського ордену, посилення московського князівства тощо. За цих умов Польща запропонувала Литві шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайло об’єднати сили двох держав. 14 серпня 1385 р. у м. Крево між Литвою і Польщею було укладено Кревську унію, за умовами якої литовський князь Ягайло, одружуючись з польською королевою Ядвігою, отримував титул короля Польщі, зобов’язувався перейти до католицької віри і окатоличити литовців та « навіки приєднати всі свої рідні землі, литовські та руські до корони Польської»
Объяснение:
Троян был самым лучшим императором Рима, при нем были совершены последние завоевания в истории Рима
Траян открывает собой ряд императоров, сделавших второй век лучшей эпохой империи: все они — Адриан (117—138), Антонин Пий (138—161), Марк Аврелий (161—180) — провинциального происхождения (испанцы, кроме Антонина, который был из южной Галлии) ; все они обязаны своим возвышением усыновлению предшественника. Траян прославился как полководец, империя достигла при нём наибольшего объёма.
Константин захотел иметь абсолютную власть, а для этого нужно было изменить самосознание и, выражаясь современным языком, продумать новый имидж. Как и его предшественник, основатель стилизации тетрархии и сторонник возвышения императорской власти Диоклетиан, новый император продолжил и существенно усилил выбранное его предшественником направление, от этого дистанция принципов правления Августа еще больше увеличилась.
При новом императорском правлении элементы символики власти подверглись изменениям. Такой хватке можно только позавидовать. Нововведением послужило то, что он перенял представления у восточного, греческого и христианского миров сразу. Противоречия, возникающие при этом, Константина вовсе не заботили. Естественно, прижиться в гармоничном синтезе эти разные, несущие свои традиции составные части не могли, поэтому в целом они были связаны с новым государством, основанным самим Константином.
