Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Особливості освіченого абсолютизму Редагувати
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
Существуют две основные гипотезы происхождения современного человека. Первая — мультирегиональная — была предложена в 1984 году. По ней непосредственный предок человека — архантроп, или Homo erectus, — пришел из Африки и расселился по всей Евразии во времена раннего и среднего плейстоцена. Отдельные его популяции дали начало всем современным расам сапиенсов: европеоидам, негроидам, монголоидам и австралоидам. Кроме того, сторонники мультирегиональной гипотезы считают, что неандертальцы, эректусы, денисовцы относятся к одному виду — люди (Homo) — и представляют собой просто его отдельные формы. А сам общий предок людей жил примерно 2,3-2,8 миллиона лет назад. Эта гипотеза предполагает, что первые люди анатомически современного типа появились в Африке. Отсюда пошли разные ветви сапиенсов, в том числе пигмеи и бушмены. По мнению Александра Козинцева, научного сотрудника Музея антропологии и этнографии РАН, именно на этом континенте могла реализоваться своеобразная мини-версия мультирегионализма. По-видимому, тут образовалось множество различных африканских групп, и некоторых из них дали начало сапиенсам. Причем представители разных ветвей контактировали, что привело в конечном итоге к формированию современного человека как единого вида. Мультирегионализм в своей более глобальной версии не обеспечить генетическое единство всех Homo sapiens. Иначе сторонникам этой архаичной гипотезы пришлось бы предположить, что популяции древних людей на различных континентах как-то взаимодействовали между собой. Но свидетельств таких межконтинентальных контактов в плейстоцене нет.Сапиенсы вышли из Африки примерно 70-50 тысяч лет назад. Расселяясь по Евразии, они вытесняли неандертальцев и денисовских людей, изредка скрещиваясь с ними. Если бы современный человек произошел от неандертальцев, как предполагают мультирегионалисты, то их митохондриальная ДНК мало отличалась от нашей. Однако, как показала расшифровка генома Homo neanderthalensis, между нами и ними глубокая генетическая пропасть.
