Древнегреческая колонизация Северного Причерноморья — часть, одно из основных направлений процесса общегреческого колонизационного движения VIII—VI веков до н. э. (Великой греческой колонизации). Временны́е рамки древнегреческой колонизации Северного Причерноморья — середина VII—V век до н. э. Проходила в несколько этапов и на нескольких направлениях: западном (Нижнее Побужье и Нижнее Приднепровье, Западный и Юго-Западный Крым) и восточном (оба берега Керченского пролива, побережье Кавказа и Приазовья). В ходе колонизации было основано несколько десятков полисов и посёлков, среди которых самыми крупными были Боспор Киммерийский, Ольвия, Херсонес Таврический, Фанагория, Тира, Нимфей, Гермонасса.
Со времени греческой колонизации в Причерноморье наибольшей популярностью пользовался культ Аполлона[1].
Объяснение:
Наприкінці XVIII - у перші десятиріччя XIX ст. США за рівнем економічного розвитку відставали від Західної Європи, особливо від Англії. Створення внутрішнього ринку і запозичення англійських технічних досягнень (механічних ткацьких станків, сільськогосподарських машин тощо) дали поштовх промисловій революції. Окремі підприємства фабричного типу виникли в США наприкінці XVIII ст., а в другому десятиріччі XIX ст. фабрична система почала втілюватися у текстильній та інших галузях. Перехід металургії на вугільне паливо зумовив швидке зростання виробництва заліза. У 30- 40-х рр. відбувався переворот в області транспорту.
У 1807 р. було випробувано пароплав Фултона, а в середині XIX ст. на американських річках вже плавали сотні пароплавів. Залізниці з'явилися на початку 30-х рр., а до 1860 р. США вийшли на перше місце у світі за їхньою протяжністю - понад 50 тис. км.
Безперервне освоєння нових земель визначало переважно аграрний характер економіки США. На захід їхали як американці, так й іммігранти з надією отримати землю. Купівля землі та улаштування на ній ферми було досить дорогою справою, але існувала можливість працювати на орендованій землі. Більшість ферм були сімейного типу. Фермери не зазнавали феодальної експлуатації. Вони могли більше продавати и купувати товарів, ніж селяни, які залежали від поміщика. Фермери цілком задовольняли потреби американського населення в сільськогосподарській продукції. Це сприяло швидкому розвитку капіталістичної економіки.
У першій половині XIX ст. бурхливо розвивалося і плантаційне рабовласницьке господарство Півдня. У цей період бавовна замість тютюну стала основною культурою рабовласницького Півдня. Більша частина бавовни вивозилася в Англію. Збільшилося вирощування цукрової тростини. Плантаційне господарство мало екстенсивний характер і повинне було "переміщуватися" на нові землі, оскільки бавовна і тютюн виснажували землю.
Зростання попиту на бавовну також спонукало плантаторів захоплювати нові землі на півдні і заході країни. В заселенні вільних земель було заінтересоване суспільство, але в цій справі рабовласники вирізнялися агресивністю, непримиренністю в відстоюванні особистих інтересів Півдня. Після прийняття в 1809 р. закону про заборону ввезення рабів тривалий час їх завозили до США контрабандно. У 1860 р. в країні було близько 4 млн. негрів-рабів, вільних негрів на Півночі, де деякі штати скасували рабство, було близько півмільйона осіб.
У першій половині XIX ст. відбулося становлення двопартійної системи США. На президентських виборах 1828 р. плантатори і широкі маси фермерства, ремісники і навіть робітники об'єдналися для обрання президентом Ендрю Джексона, відомого своєю участю у війнах проти індіанців. Проголошуючи себе захисником інтересів народу, він виступив проти сприяння великим капіталістам Півночі. Плантатори вбачали в ньому прихильника компромісу між рабством на Півдні і системою найманої праці та фермерства на Півночі. Однодумці Джексона згуртувалися і стали називати себе Демократичною партією, датою заснування якої вважається 1828 р. У партії поступово посилювався вплив рабовласницького Півдня.
