Первой вспышкой кризиса был трибунат Тиберия Гракха. В 133 г. до н. э. избранный народным трибуном Тиберий Семпроний Гракх предложил аграрный закон, имевший своей целью частичное восстановление полисного равновесия времен ранней республики. Каждому владельцу ager publicus разрешалось удерживать не более 500 югеров (125 га) земли; кроме того, он мог иметь еще по 250 югеров на каждого взрослого сына с тем расчетом, чтобы во владении одной семьи было не более 1 тыс. югеров земли. Излишки возвращались в распоряжение государства. Из них должны были быть нарезаны участки по 30 югеров и розданы беднейшим и малоимущим гражданам. Бывшие владельцы получали денежную компенсацию. Участки запрещалось продавать. Для наблюдения за проведением аграрной реформы предполагалось избрать комиссию из трех человек. Закон в значительной степени повторял аграрный закон Лициния, принятый еще в период борьбы патрициев и плебеев, и имел целью реставрацию мелкого землевладения. Но Тиберий Гракх сделал все возможное для проведения передела земли наименее болезненным для нобилитета
Перший київський князь (1362-1394) із династії Гедиміновичів, син Великого князя Литовського Ольгерда. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, він не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе «З Божої ласки князь Київський».
Внаслідок Битви на Синіх Водах литовсько-руські війська Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича розбили орди монголо-татарських правителів та їхніх союзників на чолі з Київським князем Федором Івановичем. Київ увійшов до складу Великого князівства Литовського.
Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. Виступив проти політики обмеження удільних князів. За даними «Хроніки Биховця», був позбавлений столу 1392 року[3]. Програвши 1394 року війну з Вітовтом Великим, мусив поступитись Київським князівством. Вигнаний з Києва Вітовтом, отримавши замість нього Копиль, Слуцьк. Востаннє підписався під миром Вітовта з Орденом від 1398 року.
