4. Визначте спільні та відмінні ознаки воєнних кампаній 1915 та 1916 років ​

До касым-хана казахским ханством правили его основатели жанибек-хан и керей-хан (оба 1465-1480), сын хана керея бурундук-хан (1480-1511). образование казахского ханства касым-хан, третий сын жанибек-хана, выдвинулся в 90-х годах xv века. будучи еще султаном и командуя конницей войска бурундук-хана, он, как сказано в средневековом источнике «бахр аль асрар фи манакиб аль-ахйар» махиуда ибн вали, «завоевал господство над всей кипчакской степью». в 1510 году он одержал решающую победу над главным врагом казахов - узбекским ханом мухаммедом шейбани, многократно вторгавшимся в пределы казахского ханства и подвергавшим казахские улусы опустошительным разграблениям. так, в 1509 году мухаммед шейбани-хан вторгся в улус жанаш-султана, брата касым-султана, разбил здесь 30-тысячное казахское войско и захватил 10 тысяч юрт с утварью, имуществом и скотом, количество которого (лошади, верблюды, крупный и мелкий скот) «не поддается исчислению и счету» (фазлаллах ибн рузбихан исфагани «михман-наме ий бухара»). касым-султан имел среди степняков авторитет выше ханского. мирза мухаммед хайдар дуглати в «тарих-и-рашиди» отмечает, что в 1510 году, когда шейбани-хан совершил нападение на улус касым-султана, он «еще не принимал титул хана, хотя власть его уже была настолько велика, что никто и не думал о бурундуке». а бурундук-хан имел перед казахами немалые заслуги, побеждал, брал города и уже 30 лет правил казахским ханством. в 1511 году касым-султан был поднят на белой кошме и провозглашен ханом. казахское ханство при касым хане. касым ханнын каска жолы мухаммед хайдар дуглат так определил его могущество: «он распространил свою власть над дешт-и-кипчаком. подданных у него было миллион. после джучи-хана в этом юрте не было хана более могущественного, чем он». при касым-хане границы ханства на юге выходили на правобережье сырдарьи и включали часть городов туркестана, на юго-востоке они охватывали предгорья и долины значительной части семиречья, на севере и северо-востоке проходили в районе гор улу-тау и озера , уходя до отрогов каркаралинских гор, на северо-западе достигали бассейна реки яик. называли его «собирателем казахских земель». в последующее время ни одному казахскому хану не пришлось обладать большей территорией. касым-хан консолидировал на присоединенных ханству территориях под своей властью многочисленные кочевые племена в единую казахскую именно в его правление казахи стали известны в западной европе как самостоятельная этническая общность с самоназванием «казак». об этом поведал миру в своих записях австрийский дипломат сигизмунд герберштейн, встретивший в 1517 году при дворе московского великого князя василия iii посольство касым-хана к государю. в зиму 1516-1517 гг. касым-хан отразил нападение коалиции шейбанидских султанов. это сообщение васифи - последнее по времени, относящееся к периоду правления касым-хана. умер он, по разным источникам, в период между 1518 и 1524 . народное предание казахов с его именем связывает возникновение степных законоположений «касым ханнын каска жолы» («ясная дорога касым-хана»). 

Глухівські статті, які складалися з 27 пунктів, починалися з того, що мали бути збережені "права й вольності", підтверджені за Б. Хмельницьким. Царські воєводи залишалися, крім Києва, ще в Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, але вони не мали права втручатися у справи місцевого населення; суди над обвинуваченими росіянами мали відбуватися за участі українців. Заборонялися постої російського війська в козацьких дворах, дано амністію полоненим росіянами українцям, які зуміли втекти на рідну землю, та ін. Збір податків до царського скарбу здійснювала гетьманська адміністрація. З цих доходів утри­мувалася старшина та 30-тисячне реєстрове військо. Крім того, гетьманові надавалося право утримувати наймане військо (1000 чол.), т. зв. компанійців, для несення охоронної служби і приборкання розрухи. Одночасно було заборонено перехід селян у ко­заки.

За Московськими статтями:

українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя;

гетьманському урядові заборонялося вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами;

обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів;

збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі;

військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак);

збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці;

українська церква підпорядковувалася московському патріархові;

фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права;

заборонялося використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувалися на українських землях московські військові;

поверталися королівські грамоти на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.

Объяснение:Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського населення, вони стали головною причиною антимосковського повстання в Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.