5.ПТМС формуласы арқылы XVI ғасырда қазақ жеріне салынған әскери шептердің әрекетіне талдау жасаңыз.
Позиция «XVIII ғасырда қазақ жеріне салынған әскери шептердің қазақ халқының
дамуына кері әсерін тигізді ме? Иә, жоқ»
• Бірінші
сөйлем «Менің ойымша, .
+ Екінці сайлем «Себебі, мен оны былай түсіндіремін ... »
- уни соалем «Оны мен мына 2 дәлел, 1 дәйек арқылы келтіре аламын
сонды сөйлеми Осыған байланысты мен мынадай қорытынды шешімге келдім​

В 1824 году А. С. Пушкина сильно заинтересовали события конца XVI - начала XVII века, когда русским государством управлял Борис Годунов, трон которого потом занял Лжедмитрий. Изучая данный материал, Пушкин задумал написать произведение о власти и народе. Для того чтобы ярче показать минувший век со всеми его особенностями, Пушкин счел наиболее подходящей для разрешения этой задачи форму трагедии. Народ является главным героем произведения и в трагедии показан в движении, в своем развитии. Сцена на Красной площади говорит о его растерянности и недоумении по поводу безвластия в стране: «О Боже мой, кто будет нами править? О горе нам!» Народ не может представить себе жизнь без царя. Народные массы привыкли к тому, что ими кто-нибудь управляет и кто-то властвует над ними. 

По ходу развития действия растет и сила народа. В сцене «Девичье поле» народ не такой, как раньше. Он хотя и ждет и желает принятия венца Борисом, но в то же время ему принципиально важно, кто именно будет царем. 

«Не мудрствуя лукаво», народ понимает, что избрание царя осуществляется по указке бояр: «То ведают бояре, не нам чета». Однако народу свойственно верить. Народ надеется увидеть в Борисе достойного правителя. Борис, принимая «власть великую со страхом и смиреньем», клянется своему народу, что в царстве не будет нищих и убогих. И действительно, в первые годы царствования Борис идет на некоторые уступки народу, помня свои обещания. Но со временем Борис Годунов забывает о нуждах своего народа, не печется о его положении и даже «Юрьев день задумал уничтожить». 

Народ отворачивается от него, увидев в нем деспота, который не только не заботится о благе народа, но, напротив, ухудшает его положение, закрепляет крепостничество. Окончательно теряет свой авторитет Борис, когда предстает в глазах народа как убийца царевича Дмитрия. 

Не имея поддержки бояр, Борис выбирает •неверный метод, с которого, как он надеется, ему удастся совладать с народом. («Лишь строгостью мы можем . неусыпной удержать народ».) А ведь народ - это мятежная стихия, всегда склонная к восстанию против своих угнетателей. Забыв об этом, Борис дает фору своему противнику, который тут же пользуется этим: 

...Попробуй самозванец 
Им посулить старинный Юрьев день, 
Так и пойдет потеха. 

И на самом деле народ перешел на сторону самозванца, питая надежды и стремясь к свободе. Борис же терпит крушение, потому что не позаботился о народной поддержке. Народ одержал победу, свергнув с престола Бориса. Но от этого ему не стало легче. Плоды победы полностью достались боярам. Положение простого народа при новом царе стало еще хуже. Когда Мосальский объявляет народу о смерти жены и сына Годунова, народ в ужасе молчит. Почему же он молчит? В этом безмолвии народном кроется приговор самозванцу как правителю и новому угнетателю народных масс. Сегодня народ еще только безмолвствует - вяло и нерешительно выражает своей протест, но завтра он может заговорить, и тогда - горе тому, против кого он поднимет свой голос! 

Пушкин создал реалистическую, подлинно народную трагедию, равной которой в то время не было в русской литературе. Пушкин высветил русский народ в качестве созидателя и движущей силы исторических судеб. Народ возвел Бориса на престол, а когда отвернулся от него, Борис погиб. Народ облегчил победу и самозванцу Лжедмитрию, Мощь народа безгранична. В конце трагедии народ из слабой, растерянной массы перерождается в грозного судью беззаконий и преступлений царской власти.

розташована на півночі україни в басейні середньої течії дніпра, в межах лісової і лісостепової ічних зон. площа її становить 28,1 тис. кв. км (бл.4,8% території країни). річки, що пересікають сучасну київщину, належать до басейну дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. всього в області 177 річок, серед яких - прип'ять, тетерів, ірпінь, стугна, рось. на її території 55 водосховищ (найбільші з них київське, більша частина канівського), 2383 ставки. річкові заплави утворюють понад 750 невеликих озер.

в області налічується 85 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. дендрологічний парк олександрія і пам'ятки садово-паркового мистецтва - згурівський і кагарлицький парки.

сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів визначають роль київської області як важливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. серед курортів найважливіші - біла церква, ворзель, ірпінь, конча-заспа, миронівка. рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості - піритове, лютіж, клавдієво-тарасове, буча. в області є 30 готелів.

в області функціонують 16 музеїв, у тому числі три заповідники - історико-етнографічний "переяслав", музей-заповідник "битва за київ у 1943 р." у с. нові петрівці, історико-культурний заповідник у місті вишгороді.

цікавий і цінний матеріал зібраний у білоцерківському і фастівському краєзнавчих, яготинському історичному музеях. у с.мар'янівка створено музей-садиба видатного співака і.с. козловського.

211 нерухомих пам'яток області внесено до державного реєстру національного культурного надбання. багато населених пунктів київщини мають давню історію, насичену подіями.

біла церква є спадкоємницею міста юріїв, заснованого ярославом мудрим у 1032 р. в 1050 р. було збудовано георгіївську церкву. серед археологічних пам'яток міста - городище xi-xiii ст.

фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. після татаро-монгольської навали вона довгий час лежала в руїнах. у xiv ст. починається відродження міста. перша документальна згадка про його нову назву - біла церква, пов'язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. у середині xvi ст. воєводою ф.пронським тут побудований замок. стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі міщанам пільги, звільнивши їх від податків. натомість на них витрати на утримання замку і обов'язок польової варти. в 1589 р. місто здобуло магдебурзьке право.

в період паліївщини біла церква була фактично другою столицею гетьманщини (1704-1711). у 1706 р. і. мазепою та к.мокієвським тут закладено миколаївську церкву, що збереглася до наших часів.

у 1774 р. біла церква була подарована королем станіславом августом понятовським коронному гетьману польщі ф.браницькому. в 1793-99 pp. олександра браницька на місці діброви на лівому березі р. рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву "олександрія". він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця д.ботані. в паркових композиціях природні пейзажі органічно поєднуються з архітектурними - павільйонами, альтанками, , містками, побудованими в романтичному стилі. деякі з них збереглися до наших днів. це - колонада "відлуння", "колона чалі", водоспад "руїни", а також інші численні ставки з , і фонтанами. флора парку представлена місцевими та екзотичними .