сообщение по теме(не для учителей):В чем заключались социальные особенности развития воронежского края в 17 веке?

Міщани у XIV-XVII ст. стан людей, які проживали в містах Литви та Польщі. Вони засновували цехи, які об'єднували ремісників за їхнім фахом. За соціальною структурою М. поділялися на три групи: патриціат — міські багатії, які мали провід, середнє міщанство та незаможне — плебс. Групи міщан різних національностей, віросповідання підлягали різним юрисдикціям. Як відомо, в містах Речі Посполитої магдебурзьким правом користувалися лише римокатолики. Участь українців у самоврядуванні була обмежена, тому українські міщани мусили вести боротьбу водночас проти соціального і релігійно-національного гніту. У цій боротьбі організацією українського міщанства стали братства. Завдяки їхній діяльності за часів, коли вищі стани почали полонізуватися, керівництво українським національним життям переходило до міщан. Зокрема, в XVI ст. українське міщанство стало осередком боротьби за національні права на релігійному, політичному й культурному полі. Воно також надало нового спрямування козацтву — зміцнило його активними, інтелектуально вищими силами, залучило до спільних національнополітичних змагань, надихнуло прагненнями державноговідродження України.

Наибольшее количество римских граждан поступало в армию из италии. с 40 г. до н.э. этот главный источник поступления новобранцев был закрыт для марка антония. однако, поскольку необходимо было пополнять крупное войско, состоявшее ко времени сражения при акциуме из 23 легионов, антонию приходилось набирать легионеров среди местного населения сирии, галатии и египта. единственным принципиальным требованием для призывников и добровольцев при вступлении в легионы было их свободное рождение, а не римское гражданство. гражданство же могло предоставляться или сразу при вступлении в армию, или в какой-то момент во время несения службы. галатский xxii легион дейотариана был сформирован не из римских граждан. его солдаты были подданными или наемниками независимого царства галатии, пока в 25 г. до н.э. оно не вошло в состав римской империи. в 23 г. н.э. император тиберий жаловался на нехватку подходящих итальянских рекрутов, желающих служить в легионах, и выразил намерение совершить поездку по провинциям с тем, чтобы пополнить легионы новобранцами и демобилизовать отслуживших свой срок ветеранов (тацит. «анналы», 4, 4). тот факт, что большое количество солдат подлежало демобилизации, говорит о том, что они были набраны в ходе крупномасштабного призыва более 20 лет назад.