Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
Объяснение:
на протяжении XVII века в России произошли большие изменения, затронувшие все стороны жизни. Заметно расширилась территория государства. Были возвращены почти все потерянные в начале XVII века в Смуту земли, за исключением прибалтийских земель, оставшихся под властью Швеции.
В состав России вошла Левобережная Украина. Россияне осваивали Сибирь, достигли берегов Тихого океана. В хозяйственный оборот втягивались новые земли. Начался процесс перерастания ремесла в мелкотоварное производство; появились мануфактуры; развивалась торговля. Обмен товарами внутри страны столь вырос, что можно говорить уже о начале слияния земель в единую экономическую систему - всероссийский рынок. Рост товарного производства привел в XVII веке к росту городов, увеличению численности городского населения. Формируется торговый капитал, развивается купечество. Растут торговые связи с другими государствами. Происходят изменения и в политическом строе России, где отчетливо проявляется тенденция формирования абсолютизма, стремящегося опереться на государственный бюрократический аппарат и сильную армию. Свидетельство этого - падение роли Земских соборов, изменения в составе Боярской думы, приказах, армии. Развивающийся бюрократический аппарат, торговля и ремесло изменяют требования и к уровню образования людей. Растет их потребность в грамоте, знаниях. В XVII веке в России растет количество школ, появляется первое высшее учебное заведение - Славяно-греко-латинская академия. Начинается подспудно процесс секуляризации, обмирщения искусства. Изменяется облик культовых построек, постепенно разрушается иконографический канон и появляются реалистические тенденции в живописи, формируется демократическое, светское направление и в литературе. Все это новое в российской жизни переплелось с традиционным, коренным образом, ничего не изменяя. И в этом переплетении старого и нового - характерная примета XVII столетия. Ведущей отраслью экономики оставалось сельское хозяйство с прежними, рутинными обработки земли. Урожайность была низкая. Все развитие шло за счет освоения новых земель и усиления эксплуатации зависимого населения. Хозяйство по-прежнему носило натуральный характер. В торговые отношения втягивались лишь некоторые боярские, дворянские и церковные хозяйства. Мануфактур было мало, и они не могли обеспечить потребностей страны в промышленных изделиях, металле и т.д. Феодально-крепостническая система укреплялась еще более. Росла феодальная собственность на землю. Соборное уложение 1649 года, по существу, оформило систему крепостной зависимости, завершило развитие крепостного законодательства, которое начало складываться с конца XV века. Процесс оформления абсолютизма находился в начальной стадии. В основе складывающегося бюрократического аппарата лежал традиционный принцип родовитости, знатности. По-прежнему господствовало религиозное мировоззрение, сохранился религиозный характер культуры. Противоречивость социально-экономического и политического развития страны оборачивалась для правительства многочисленными проблемами, связанными с интересами различных сословий; народными восстаниями; с неудачами в военных столкновениях с другими государствами. Не случайно правительство предпринимает попытки реформировать государственный аппарат, армию, усиливает корпоративное устройство российского общества. Анализируя состояние России в XVII веке, исследователи обычно указывают на ее отсталость от европейских государств. При этом под отсталостью России понимается, прежде всего, ее экономическое, техническое, военное и социальное отставание от передовых европейских стран в первую очередь от тех, которые встали на путь капиталистического развития, где бурно росла промышленность, складывались свободные рыночные отношения, шло формирование буржуазии, рождалась новая светская культура, появлялись новые
