1)Хун Сюцюань
2)повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850-1864 рр. проти династії Цін.
3) Сегунат змушений був відмовитися від політики самоізоляції, встановити дипломатичні відносини з країною, відкрити для вільної торгівлі та відвідування порти Сімода і Хако-дате.
4) "реставрація Мейдзі"
5) з режимом Імператора
6)Текст Конституції простий, не чіткий і ситуативний, що давало змогу японському уряду трактувати його на власний розсуд залежно від обставин. Японська Конституція поєднувала ліберально-демократичні цінності з абсолютною владою монарха, але також містила оригінальні положення про божественність природи Імператорської влади, що надавало основному закону Японії відтінку теократичності.
Серед демократичних нововведень Конституції було скликання Парламенту для контролю уряду, введення системи міністрів-радників для запобігання монаршому авторитаризму, проголошення незалежності судової влади і визначення базових прав громадян.
Носієм суверенітету Японії і наглядачем, що мав право управління усіма сферами життя країни, проголошувався Імператор Японії. Розпорядження видані ним мали силу закону без ухвали Парламенту. При Імператорі встановлювалися дорадчі органи Таємна Рада та Палата аристократії, члени яких брали участь у вирішенні політичних питань, але знаходилися поза контролем громадян Японії. Управління військом також перебувало у формальній компетенції Імператора, але фактично було незалежним.
7)будь-якими засобами припинити напади на іноземних місіонерів, розправи з китайцями - послідовниками християнського вчення, знищення християнських храмів, залізниць, телеграфних ліній
8)Засновано нову державу, з обранням імператором Хун Сюцюаня. Землю забирали в поміщиків і розподіляли за кількістю їдоків. Зменшення податків з селян і орендної плати, скасовано боргові зобов'язання бідняків, а багатіїв обкладено даниною. Проголошення рівності чоловіків та жінок. Скасовано катування. Запровадження відкритого суду
Объяснение:
Объяснение:
Раздел Африки (также гонка за Африку или драка за Африку, англ. Scramble for Africa) — период острой конкуренции целого ряда империалистических держав Европы за проведение исследовательких работ и военных операций, в конечном счёте направленных на захват новых территорий в Африке.
Несмотря на то, что подобная деятельность имела место и раньше (о колонизации африканского континента подробнее см. колонизация Африки) , наиболее острая конкуренция развернулась в период нового империализма, в особенности после принятия Генерального акта Берлинской конференции в 1885 году.
Кульминацией «драки за Африку» считается инцидент в Фашоде, поставивший в 1898 году Великобританию и Францию на грань войны. К 1902 году европейские державы контролировали 90 % территории Африки. В Африке южнее Сахары самостоятельность сохраняли только Либерия (патронируемая США) и Эфиопия.
Колониальный раздел Африки закончился в год начала Первой мировой войны, когда Великобритания официально аннексировала Египет. За два года до этого состоялся раздел Марокко по Фесскому договору, а Италия в результате итало-турецкой войны получила контроль над Ливией.
