Министерство образования и науки Украины
Донецкий Национальный Университет
Творческая работа
Реформация в Германии Томас Мюнцер и Мартин Лютер.
Студента 2-го курса
исторического факультета
Золотухина Артёма
Преподаватель Завадский В.Н.
Донецк-2010г.
План
1.Введение
2.Причины Реформации в Германии
3.Реформация и Мартин Лютер.
6.Крестьянская война Томаса Мюнцера.
5.Выводы
Введение
В первой половине XVI в. в Западной и Центральной Европе развернулось широкое общественное движение, антифеодальное по своей социально-экономической и политической сути, религиозное (антикатолическое) по своей идеологической форме. Поскольку ближайшими целями этого движения являлись “исправление” официальной доктрины римско-католической церкви, преобразование церковной организации, перестройка взаимоотношений церкви и государства, постольку оно стало называться Реформацией.
К началу 16в. в жизни Европы происходят важные изменения. Великие географические открытия привели к развитию торговли и росту богатства, особенно среди жителей торговых городов. Разбогатевшие на торговле люди не желали, чтобы их деньги доставались возглавляемой римским папой католической церкви в виде многочисленных платежей и поборов.
В эпоху возрождения появилось много образованных людей. На их фоне стали особенно заметны полуграмотность и фанатизм многих монахов и священников.
. В то же время начало Ренессанса породило новое видение человека в литературе и искусстве. Возрождение интереса к человеческим эмоциям, форме, различным отраслям человеческого разума, зачастую следование древнегреческим образцам явилось источником вдохновения в различных областях творчества и заключало в себе вызов традициям средневековья.
Некогда раздробленные королевства объединялись в мощные централизованные государства. Их правители стремились подчинить своей власти такую влиятельную силу, как церковь. Главным очагом европейской Реформации была Германия.
Причины реформации в Германии..
Доказано, что причиной реформации являлось зарождение капиталистических отношений в Европе.
Католическая же церковь выросла на феодальной почве западной Европы. Она учила, что мир и весь существующий в нём порядок, в том числе и общественный строй, созданы Богом и не подлежат никакому изменению, а на долю масс остается лишь покорность властям.
Папский Рим не без основания считал себя оплотом существующего строя. Отсюда претензии высшего католического духовенства во главе с папой на то, чтобы установить свою политическую гегемонию, подчинить себе светскую власть, использовать влияние в целях своего обогащения. Папские дипломаты, сборщики церковных поборов и продавцы индульгенций заполняли страны Европы.
Претензии католической церкви вызывали недовольство даже крупных светских феодалов, но в значительно большей степени — жителей. городов, в которых зарождалась новая, буржуазная идеология. В XV и XVI вв. притязания церкви встречали решительный отпор со стороны королевской власти в тех странах, которые встали на путь государственной централизаций. В раздробленной же Германии папы по-прежнему претендовали на значительную власть. Правда, некоторые германские князья к началу XVI в. начали понемногу ставить в зависимость от себя среднее духовенство своих княжеств. Один из князей даже утверждал, что он сам является папой в св
З припиненням династії Романовичів Галицько-Волинська держава поступово занепадає. У 1325 р. володарем Галицько-Волинської держави було обрано 14-річного княжича Болеслава. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслав. Певний час він, незважаючи на польське походження, воював з Польщею за раніше захоплені нею українські землі. Правда, його зусилля були безуспішними й призвели лише до створення антиукраїнського польсько-угорського союзу.
Юрій ІІ не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, в сер. XIV ст. Галицько-Волинська держава перестає існувати. Серед причин її занепаду були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.
Історичне значення Галицько-Волинської держави в історії Європи у ХІІ – першій половині ІVст. полягає в тому, що вона захистила Європу від азіатських орд;
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українськиї земель.
Протягом ХІV століття велика частина території колишньої Київської держави – спочатку Берестейщина, Пінщина, потім Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київ і Поділля перейшли під владу Литовського князівства.
І етап — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга. Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
II етап — «ослов'янення» литовських правителів. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Створюється ілюзія продовження давньоруської державності. Починаючи з правління Ягайла у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.
III етап — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. політика зумовила швидку появу опозиції, яку очолив князь Вітовт. У1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств , внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.
IV етап— посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава — Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі.
Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.
