2. Испольгу источник предните факты о разрушительных последствие угарского нашеста на хойство авахо (не менее 6 )
«Первое дестилетие XVI века было ужасным временем жана киргизского народа
Джунгары, воляские камионе азали и башкиры с разных сторон грозии и
уусм, отгоняли их скот и уволити пен киргио целыми семействами. Холодные зы
гололедницы и голод как небесное испытанне увеличината на бедствия Один киргизский
радоначалник в Оренбурге сравнивал печальное положение своих земляков с
положением зайца, которого преследует целая свора гончих 1723 год особенно памтен
киргинам своим роковим характером и сохранился в народной памяти
Валиханое чч Собрание сочинений в 5 томах. Том 4 1985​

Елена Васильевна Глинская 
Годы жизни: около 1508 – 4 апреля (13 апреля )1538
Годы правления: 1533-1538

Великая русская княгиня, великая княгиня московская, дочь литовского кн. Василия Львовича Глинского и его жены Анны.

Происходила из княжеского рода Глинских, которые по родословной легенде являлись потомками сыновей свергнутого хана Мамая, бежавших в Литву и получивших в удел город Глинск.

В 1526 году Елена Васильевна стала женой разведённого с 1-й женой, бесплодной Соломонией Сабуровой, великого князя Василия Третьего Ивановича. Василий III взял себе в жены Елену Глинскую по нескольким причинам. Во-первых, он хотел иметь от нее детей; во-вторых, потому, что по материнской линии она вела род от сербского православного рода Петровичей, который был в ту пору магнатским венгерским родом, игравшим первые роли при короле Яноше Заполяи; и в-третьих, из-за того, что дядей Елены Васильевны был Михаил Глинский – искусный дипломат и выдающийся полководец, который смог бы лучше других защитить своих родственников, если бы такая необходимость возникла.

Объяснение:

Петро Іванович Калнишевський (1690–1803) прославився він тим що Петро Калнишевський виконував дипломатичні місії і брав участь у переговорах з представниками Османської імперії і Кримського ханства, неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга, обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах (від тих часів залишилося прислів’я: «Як був кошовий Лантух, то нічого було класти в лантух, а як став Калниш, пішли і паляниця, і корж, і книш», тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.

Про статки кошового отамана Війська Запорозького Низового свідчить складений опис збитків (“реєстр майна”), яких зазнало його майно під час виступу Корсунського куреня 26 грудня 1768 р. Тоді Петро Калнишевський врятувався від повстанців під захистом козаків Кущівського куреня, який залишався вірним кошовому.

Петро Калнишевський був дуже набожною людиною – власним коштом спорудив і відремонтував багато православних храмів: св. Петра і Павла у Межигірському монастирі поблизу Києва, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Різдва Богородиці в Лохвиці, св. Трійці в Пустовійтівці, св. Миколая в Смілі, а також храми в Петріківці, Самарі (тепер м. Новомосковськ) та інших містах і селах, опікувався обладнанням головної церкви Запорозьких Вольностей – січової