Для шведів Полтавська битва - це Карл ХІІ, для росіян – Петро І, а для українців – Іван Мазепа. І не дивно, що постать останнього викликає стільки суперечок. Адже, Росія довгий час вперто доводила нам, що він зрадник і ганьбить "великий руський народ", і ми, українці, забули, який неоціненний вклад зробив наш Гетьман для формування незалежної держави.
Мало хто знає, що Петро І довгий час дружив із Мазепою, радився із ним як із дорослішим і освіченішим політиком. Та ось подяка московського царя – залучившись підтримкою свого радника, він таємно вирішує ліквідувати політичну автономію України і віддати Правобережжя Речі Посполитій (нині – Польща). Саме тому Мазепа, який попри все прагнув здобути для українців незалежність, веде переговори із шведським Головнокомандуючим про формування україно-шведського союзу.
У жовтні 1708 року шведи вступають на українські землі із наміром через Харків і Курськ почати наступ на Москву. Серйозною перешкодою стало місто Полтава - його захищали 4,3-тисячний російський гарнізон на чолі з полковником Келіним і 2,6 тисяч місцевих мешканців.
Такий перебіг подій змусив Мазепу відкрито перейти на бік шведського короля і об'єднати сили для ведення війни із Московією. Слід зазначити, що не всі козаки погодились із рішенням Гетьмана; частина з них, очолювана Іваном Скоропадським, не зрадила царя і продовжувала бій тепер вже проти Карла ХІІ і Івана Мазепи.
Не все в україно-шведського союзу склалося добре. Ряд невдач призвели до поразки на полтавському полі. 8 липня (27 червня) 1709 року московиті здобули перемогу, а разом з нею – панівне становище в Європі, що їм його віддали шведи. Перше, що зробив російський цар, як тільки відчув смак перемоги – оголосив Мазепу зрадником. Гетьман залишався ним навіть після смерті – Радянський Союз активно пропагував цю ідею щодо Мазепи, і слід віддати йому належне – навіть українці в неї повірили.
Росія і досі вважає видатного українського Гетьмана ворогом, забуваючи про причини цієї мазепівської "зради". Любов до свого народу і своєї держави – ось що рухало ним у цій війні, і для нас це величезного значення вчинок.
Последний день Помпей.
Солнце зашло за горизонт и наступила ночь. Волны моря, которое было повсюду и без границ, тихо плескались о скалистый берег Сицилии. Наступало 24 августа.
В городе было тихо. Он засыпал. Ветер гулял по улицам и аллеям, и казалось, что это не город вовсе, а большой спящий буйвол...
Наступает рассвет и в мягких и ласковых лучах солнца освещается камень за камнем, и свет, как волна прилива, накатывал на каждую пищинку в городе. Народ просыпался. Улицы стали заполнятся торговцами, людьми и было это всё похоже на огромную змею, которая двигалась, извивалась, пестрила разными красками, но нет... Раздавались окрики продавцов тканью, что их ткань самая дешевая и качественная, а у рыболовов самая лучшая рыба. В храме собиралась молитва, день обещал быть солнечным и приятным, таким как обычно. Но что то было не так, что то было такое, что мешало вдыхать свежий морской бриз, что мешало наслаждаться видом оливкового дерева, что то, что угнетало... И теперь, солнце не ласково улыбается, а безжалостно жарит людей, высушивает озера и реки, и кажется, что нет ничего страшнее чем оно, жаркое солнце конца августа...
Раздался грохот. Звук такой, словно камень, выпущенный из требуше при осаде города, врезается в стену и ломает её, казалось, что буйвол проснулся, что он разъярен, а сам не знает чему. Люди на улицах закричали, стали молиться, но было поздно. Вулкан Везувий взорвался, и солнце бросив последний луч безжалостного солнца на землю, исчезло... Оставив людей и словно потешалось над их страданием. Небо заволокло пеплом, и видно было, как испаряются облака... Пепел, как стаи мошек, падал на землю, и она становилось серо - белой, как грязный снег. Легкий бриз сморя исчез, остался только удушающий запах серы, и пепел... Когда люди вокруг пытались чаще и больше дышать, то пепел убивал их, без жалости выжигал изнутри лёгкие и люди падали замертво. Рушались стены, дома, а лава, как большая волна, безжалостно пожирала всё на своем пути.. Как животное, только этому было чуждо любое чувство, это животное было безжалостно, оно пожирало всё и убивало людей в мучении. За несколько часов всё было кончено. Город, покрытый лавой, стал больше похож на огромное логовище Голема, а вода вокруг - на огромый гейзер, из - за огромного количество лавы... Это был последний день Помпей...
Сильно не бейте :D
P.S Писал сам, как не ищите - не найдёте похожего :) Надеюсь прокатит.
