Історія України велика і багатогранна. Її витоки потрібно шукати в Стародавній Спарті. Як всі ми пам'ятаємо, в ті роки Спарта була державою суворої моралі і правил. Хлопчиків з ранніх років привчали бути воїнами. А дівчаток-повіями. Найслабших і убогих скидали зі скелі в обрив. Так з'явилися перші стародавні укри, які, живучи на дні обриву, поступово закладали основи майбутньої державності. Як нещодавно довів великий український історик Степан Жопаренко, вже тоді укри відрізнялися особливою кмітливістю і кмітливістю. Їм довгий час вдалося обманювати жителів Спарти, прикидаючись дитячими трупиками. Але потім жителі Спарти кудись поділися. І вкрам більше не потрібно було ховатися. І вони пішли…
Сучасні відкриття, зроблені по Інтернету, говорять нам про те, що довго йти не довелося. І виною тому стала безглузда випадковість. Ватажок древніх укрів (на жаль, його ім'я Історія до нас не донесла) був великим шанувальником більярду. Тому він завжди носив з собою свій улюблений кий. Коли укри дійшли до прекрасної землі, повної фруктів і квітів, яка нині зветься Палестиною, ватажок виявив, що десь втратив свій кий. Тому довелося повертатися назад. Коли ж нарешті укри знайшли кий, їх розчаруванню не було меж. Дикі племена древніх кацапів, які щойно злізли з дерева, поламали кий. Ватажок укрів побачив це і заплакав. І всі укри заплакали. А потім поховали кий В землі, поставивши на могилі табличку - »Здеся Кий". Так і була утворена столиця великої імперії укрів Київ!
На жаль, всю свою подальшу історію украм довелося жити поруч з дикими кацапами, які то злазили з дерев в період розквіту, то залазили назад в епоху занепаду. Кацапи були злодійкуватим і нахабним народцем, який не піддавався дресируванню і демократизації. Тому укри махнули на них рукою і повернулися в інший бік. З іншого боку жив невідомий, але дуже цивілізований народ. Якось двоє підпилих укрів сиділи на стозі сіна, коли повз проходила представниця сусіднього народу. Один з укрів звернув увагу на форму стегон цієї дівчини: "Гля, Микола, які ляхи!». » Аха", - захоплено відповів друг... з тих пір сусідів стали називати ляхами. Або поляками. Так як дівчину з красивими ляхами укри зустріли в полі.
Укри були добрим народом і швидко знайшли спільну мову з ляхами. Ті були створіннями ніжними, невмілими і слабкими, постійно потребували турботи і опіки, тому укри намагалися допомагати своїм сусідам. Наприклад, часто мили їм унітази, кололи дрова, косили сіно. За це поляки вчили укрів польській мові та католицькій вірі, долучаючи до великих цінностей західного світу.
Історія України з найдавніших часів до наших днів
Глава 2.
До 9-го століття сформувалася держава укрів. У деяких історичних джерелах воно носить назву Київська Русь. Але, як довів все той же історик Степан Жопаренко, це невірна назва. Воно виникло завдяки безглуздому збігу. Якось повз Київ проїжджав німецький мандрівник і географ Карл Дітріх, автор таких відомих історикам праць» приготування тарганів в клярі по-генуезьк ів полювання на диких кацапів". У кущах він помітив присів по великій нужді укра. "Што ти тут діляти, мужик?",- запитав Карл у укра. "Зрусь, пан», - відповідав житель Києва. "А що це є за місто, мужик?",- продовжував запитувати допитливий мандрівник. "Так, Київ, пан, Київ... чуєш, пан, а у тебе папірці не знайдеться?»…
Карл Дітріх був злегка глухуватий, тому замість «зрусь» йому почулося «Русь». Він так і записав у своїх дорожніх Щоденниках: "їхав повз місто. Називається Київська Русь. Живуть в тому місті дивовижні люди, які тягнуться до знань, хочуть писати і читати. Перший же зустрічний попросив у мене папір! Це чудово-зустріти в такому глухому місці, серед диких кацапів, настільки освічений і грамотний народ". Радянська ідеологія промовчала про цей факт, поширивши фальшиві відомості про те, що колись укри і кацапи були єдиним народом і жили в єдиній державі, використавши безглузду друкарську помилку німецького мандрівника. Тепер, завдяки дивовижному відкриттю Степана Жопаренка, ми отримали можливість дізнатися справжню правду-укр кацапу не товариш і не брат!
Про той період також достеменно відомо, що у укрів вже тоді було ясно виражене державний устрій. Жопаренко пише, що це була «раннефеодальная монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади: великий київський князь (князів вибирали на Майдані по найбільшому числу прищів), прем'єр-міністр (вибирали по колесу на голові), Верховна рада (вибирали по гучності крику і запаху перегару). Завдяки такому пристрою, укри помітно випереджали за рівнем розвитку диких кацапів, які всіма силами намагалися примазатися до слави укрів. І їм у підсумку це вдалося-обманом, підступністю і хитрістю. Але про це в наступних розділах…
Історія України з найдавніших часів до наших днів
Глава 3.
Объяснение:
18 грудня 1978 року пленум КПК розвернув древню країну у напрямку, на якому вона стала економічним лідером сучасного світу
В ці дні, чотири десятки років тому вирішувалася доля сотень мільйонів людей – керівництво китайської компартії обирало новий шлях для країни, що пережила за попередні 20 років дві невдалі спроби швидкими темпами здійснити економічний та політичний ривок. Для реабілітації суспільства знадобилися роки. І от зараз можна підбивати підсумки. Проаналізувати їх тверезо можна лише з урахуванням притаманного саме Китаю історичного досвіду. І виявиться: іншого шляху й не могло бути.
Чого не врахував товариш Мао?
Необхідність швидких, але докорінних реформ у 1978 році була спричинена наслідками політики засновника Китайської Народної Республіки Мао Цзедуна. Власне, ці експерименти Мао можна віднести до категорії усіх програм швидких реформ, що пропагують беззаперечний результат. Тим більше, що, як говориться, «хотіли як краще»…
Зазначмо одразу: усі глобальні експерименти людства в ХХ столітті – це спроба перетворити звичний хід розвитку, прискорити його, згідно з відповідною ідеологією. Те, що результат в абсолютній більшості випадків є протилежним – це як випробування теорії на практиці, яка розставляє усе по місцях.
Мао свого часу помилявся, і це й було визнано на третьому пленумі ЦК Компартії Китаю (КПК) 11 скликання в грудні 1978-го. Після його смерті 1976-го китайське суспільство відчуло неймовірну досі свободу, якщо проводити аналогії – це було як в Радянському Союзі після смерті Сталіна у березні 1953-го.
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Китайські керівники були змушені визнати: спроби швидко «перебудувати» Китай форсованими темпами – чи то економічно, чи то політично – не вдалися. Адже ані «великий стрибок» 1958-1960 років, ані «культурна революція» 1965-1976 років не зробили Китай сильнішим ані економічно, ані народили нової політичної якості. Не буде перебільшенням порівняти експерименти Мао із політикою Сталіна в 1930-х роках, але із відповідною специфікою. Та сама тотальна колективізація сільського господарства із паралельним кустарним виробництвом чавуну, абсурдні кампанії цілком серйозної боротьби із горобцями, які нібито шкодить врожаям, конфіскації зерна у селян та як наслідок – голод, що забрав по різним підрахункам до 40 мільйонів життів. А «культурна революція» загалом поставила китайське суспільство на межу громадянської війни: кампанії боротьби проти «шкідливого ідеологічного впливу» та «реставрації капіталізму» набували справді абсурдного змісту – одним з найяскравіших прикладів є кампанія «критикуй Конфуція та Лінь Бяо», коли всесвітнього відомого мислителя стародавнього світу поставили поряд (причому саме як філософа!) із одним із соратників Мао, який претендував стати його наступником. А всі ці «п’ятихвилинки ненависті», тисячі дітей, що зрікалися батьків, знущання та катування, заслання керівників держави слюсарями та механіками на заводи та у комуни. І смерті, смерті, смерті…
От від усього цього 18 грудня 1978 року було вирішено відмовитися. І вийшло!
