Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері міжнародних відносин».
Це слова зі знаменитої праці Миколи Міхновського «Самостійна Україна», написаної ним у Харкові 1900 року.
Отже, від самого початку Української революції, тобто від березня 1917 року, український рух уже мав якщо й не програму, то ідеологію досягнення своєї мети – державної самостійності України.
Згадаймо, що ідею незалежності України на початку 1900-x років пропагувало чимало політиків, які належали до Революційної української партії. Зокрема, в 1904–1905 роках її пропагували на Чорноморському флоті офіцери, члени Революційної української партії Левко Мацієвич та Олександр Коваленко.
Але от парадокс: у 1917 році впродовж перших дев’яти місяців революції більшість українських політиків схилялися до автономії України у складі Федеративної демократичної російської республіки.
Натомість самостійники, яких тоді ще називали «сепаратистами» або ж «мазепинцями», становили меншість і серед українських політиків, і в українському суспільстві на загал.
Під час війни 1941-1945 років в СРСР неодмінним атрибутом агітації були плакати: наглядний посібник, який в доступній формі показував населенню, чого від нього очікує влада. Плакати піднімали бойовий дух на фронті, тримали порядок в тилах та мотивували простих людей на героїчні вчинки.Найвідоміший радянський плакат часів війни – “Родина-мать зовет!”, відомий чи не кожному дорослому жителю країн колишнього СРСР. Він був створений Іраклієм Тоїдзе наприкінці червня 1941 року. За словами художника, одного дня в його майстерню забігла його жінка з криком “Війна!”. Вираз її обличчя і був використаний для образу Матері-Батьківщини.
Объяснение:
Про Агітаційні плакати СРСР часів ІІ світової війни
